Бульварно-Кудрявська вулиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевості Кудрявець, Солдатська слобідка. Пролягає від Львівської площі до площі Перемоги та Жилянської вулиці.
Вулиця виникла у 30-ті роки XIX століття. Первісна назва — Бульварно-Кудрявська: за планом Києва 1837 року з'єднала Бульварну вулицю (нині бульвар Тараса Шевченка) з передмістям Кудрявцем. З 1919 року — вулиця Нероновича, на честь українського політичного і громадського діяча Є. В. Нероновича. З 1937 року (назву підтверджено 1944 року) — вулиця Воровського на честь революціонера Вацлава Воровського (вулицею Воровського у 1923–1937 роках називався Хрещатик). Історичну назву вулиці було відновлено 2014 року.
Існуюча забудова формувалася у 80— 90-і рр. 19 ст. згідно з вимогами до вулиць другого розряду (спорудження на лініях забудови вулиць цегляних і дерев'яних на цегляних цоколях будівель, у т. ч. одноповерхових). Бульварна ділянка влаштована на поч. 1900-х рр.
1896—97 по вулиці прокладено лінію електричного трамваю (знято 1996). Рельєф місцевості зумовив особливості об'ємно-планувальної структури вулиці, поділяючи її на дві ділянки: верхню, рівну та широку доходить до перехрестя з вул. Обсерваторною та Чеховським пров., і другу, похилу й вужчу, що має перехрестя з вулицями Гоголівською, Тургенєвською, Дмитрівською, Володарського. Найкраще збереглася частина історичної забудови до вул. Тургенєвської. До неї входять три- та п'ятиповерхові прибуткові будинки, малоповерхові особняки, будівлі громадського призначення, вирішені в різних історичних стилях, типових для періоду еклектизму, та у стилі модерн. У цілому для вулиці була характерна різновисока перимет- ральна забудова з украпленням окремо розташованих будинків, акцентування перетинів вулиць наріжними даховими вежами споруд.
Парний, щільно забудований фронт верхньої бульварної ділянки відкривається будинком кол. Художнього училища (№ 2, арх. М. Казанський).
На протилежному боці міститься найдавніша будівля вулиці — особняк 2-ї пол. 19 ст. (№ 3, арх. П. Спарро). Оригінальними творами київського домобудування поч. 20 ст. є прибуткові будинки (№ 19, 38, арх. М. Клуг; № 51). Наріжжя Обсерваторної вул. фланкують дві споруди громадського призначення: кол. жіноча торговельна школа (№ 18/2, арх. П. Голландський) і дитяча лікарня (№ 20, арх. М. Арти- нов). До найпомітніших старих будинків належать кол. Комерційне училище (№ 24, арх. Г. Шлейфер) та кол. Народна аудиторія (№ 26, архітектори М. Бєлелюбський, В. Риков). Автором окремих будинків (зокрема, № 5) є київський будівничий В. Ніколаєв, який разом з арх. В. Сичуговим брав участь у спорудженні особняка барона Р. Штейнгеля (№ 27). До цінних будинків кін. 19 — поч. 20 ст. належать наріжні споруди № 1, 36.
У подальший період вулиця зазнала реконструкцій, внаслідок яких втрачено частину історичної забудови. На поч. 1930-х рр. на незабудованій ділянці № 22 зведено величезну чотириповерхову споруду Інституту промислової кооперації. 1958 споруджено Центральний критий ринок (№ 17), у 1970-х рр. на території садиби Р. Штейнгеля добудовано новий лікувальний корпус Ортопедичного інституту (№ 27), висотний об'єм проектного інституту «Діпроцивіль- промбуд» (№ 26). На рубежі 1980— 90-х рр. знесено одноповерховий будинок Київського добровільного пожежного товариства (ріг вул. Обсерваторної) .
Незважаючи на значні втрати, вулиця зберегла історичний вигляд, у створенні якого брали участь визначні київські архітектори 19—20 ст. Наприкінці 19 - на поч. 20 ст. вулиця була відомим осередком Народній аудиторії працювало на ниві просвітництва багато діячів української культури — М. Лисенко, Л. Лук'янов, О. Мишуга, діяв український пересувний театр, створений з ініціативи П. Тичини. Понад 20 років центром мистецького життя було Київське художнє училище, в якому викладали і навчалися видатні митці України — О. Архипенко, О. Богомазов, Е. Брадтман, Ф. Красицький, Ф. Кричевський, О. Мурашко, А. Петрицький, М. Пимо-ненко та ін. У будинку Комерційного училища 1898 почав працювати перший у Південно-Західному краї політехнічний інститут, з училищем пов'язані життя та діяльність знаних громадсько-культурних діячів і меценатів — Л. Бродського, О. Вебера, М. Дегтерьова, О. Кошиця, І. Макушенка, С. Могилевцева, М. Самофалова, І. Стешенка та ін. У будинках № 16, 36 і 38 у 1909—13 працювала редакція журналу «Українська хата»; у № 9 (не зберігся) — редакція журналу «Хрін», проживала письменниця М. Грінченко; будинок № 10 був першою юридичною адресою київської «Просвіти», у ньому мешкали музикознавці-фольклористи О. Волошинов і К. Квітка. На вулиці проживали діячі доби національно-визвольних змагань — ректор Українського державного університету в Києві у 1918—19 ф. Сушицький (№ 14), член Апеляційного суду за часів Української Центральної Ради, член Надзвичайної комісії Директорії із розслідування діяльності гетьмана П. Скоропадського та його уряду Г. Вовкушевський (№ 15), генеральний секретар УЦР барон Ф. Штейнгель (№ 27), єпископ УАПЦ П. Тарнавський (№ 8-6); у 1918 містилася редакція газети «Народна воля» (№ 8). Тут діяли такі доброчинні установи, як жіноча торговельна школа ім. П. Терещенко (№ 18/2), дитяча лікарня Товариства надання допомоги хворим дітям (№ 20). У будинку № 24 наприкінці 1941 містилася редакція газети «Українське слово» — органу ОУН. У радянський час Інституті ортопедії МОЗ УРСР (розміщується на території колишньої садиби барона Р. Штейнгеля, № 27) працювали відомі вчені й лікарі.
Фотогалерея