З 1872 належала княгині С. Кудашевій. Ділянка з двоповерховим цегля­ним особняком, службами та парком була відокремлена від вулиці парканом із наріжними павільйонами. У травні 1877 садибу придбав барон Р. Штейнгель, який замовив арх. В. Ніколаєву проект чолової добудови до існую­чого особняка. Невдовзі В. Ніколаєв відмовився від нагляду за будівниц­твом, і власник садиби запросив ака­деміка архітектури В. Сичугова. До­будову було здійснено, ймовірно, у 1877-79, але будинок лише в основ­них деталях планування нагадує пер­вісний проект. У 1901 садибу придбав лікар, професор Київського університету М. Лапинський. 1976—81 найста­рішу частину особняка зруйновано, натомість зведено новий значний об'єм для Київського НДІ ортопедії МОЗ УРСР. У 1980-х рр. будинок відреставровано за проектом арх. В. Корнєєвої. Особняк розташований у глибині ді­лянки, чоловим фасадом виходить на вул Воровського. Двоповерховий, цегляний, у плані прямокутний, з підва­лом, наріжною вежею, ганком, під’їз­дом і терасою. В обробці фасадів ви­користано елементи англійської го­тики: характерні абриси віконних та дверних прорізів, сандрики, фіали, зубчасте завершення стін, готичний рисунок кам'яного балконного огоро­дження, маскарон у вигляді лев'ячої голови, консоль для скульптури. Ком­позиційне вирішення асиметричне, пів­денно-західне наріжжя завершує де­коративна вежа, на якій за давнім ли­царським звичаєм підіймали прапор на знак перебування господаря вдома. Металеві ковані грати вітражованої лоджії мають закомпоновані у візерун­ку ініціали власників, зокрема — «К.5» (Рудольф Штейнгель). Декор фасадів цегляний.

Інтер'єри декоровано в стилі неоренесанс. Художнє ліплення стель і стін відзначається ретельністю опрацюван­ня деталей. Збереглись унікальні ви­твори ужиткового мистецтва: облицьо­вані поліхромними кахлями та різьб­леним білим мармуром вишукані каміни, дерев'яні панелі, чавунне литво і кований метал огородження парадних сходів тощо. Чимало деталей віднов­лено під час реставрації, два каміни зі зруйнованої частини особняка вста­новлено на другому поверсі, декор якого більш стриманий.

У другому ряді, за новим корпусом інституту міститься старий лікуваль­ний корпус, споруджений у кін. 19 ст., з мальовничою наріжною вежею та декоративними деталями у дусі го­тики.

Збереглися рештки колись впорядко­ваного пейзажного парку, металеві грати на цегляному цоколі й цегляних пілонах.

Садиба межує з колишнім прибут­ковим восьмиповерховим будинком проф. М. Лапинського, спорудженим у стилістичній єдності з особняком на вул. О. Гончара, 60, зведеним та­кож у романтизованих формах англій­ської готики. Садиба є цікавим зраз­ком міської забудови Києва кін. 19 — поч. 20 ст.

Власник садиби й особняка — Штейн­гель Рудольф Васильович (1841—92) — барон, інженер шляхів сполучення. Брав участь у будівництві Москов­сько-Курської, Балтійської, Царицинської, Лозово-Севастопольської та інших залізниць; очолював споруд­ження Владикавказької залізниці. Уславився зразковою аграрною діяль­ністю на Кавказі; започаткував вино­робство на Кубані. 1889 розробив у Києві теорію вітряних двигунів для сільських маєтків. Його син — Штейн­гель Федір Рудольфович (1870—1946) — відомий громадсько-політичний і куль­турний діяч, член І Державної думи, активний діяч партії кадетів, ТУП, УПСФ, 1917 — член Виконкому Ради об'єднаних громадських організацій у Києві, 1918 — посол Української Дер­жави в Берліні.

На поч. 20 ст. тут жив власник са­диби — Лапинський Михайло Мики­тович (1862—1926) — професор Київ­ського університету, завідувач кафед­ри неврології та психотерапії (1903 18), учень І. Сікорського. Він заснував тут фізіотерапевтичний санаторій (во­долікування, світлолікування, електро­терапія), що діяв до 1919. В ньому лікувався письменник М. Коцюбин­ський.

На поч. 1920-х рр. в особняку про­живав Гаккебуш Валентин Михайло­вич (1881 —1931) — психіатр, доктор медицини, професор, один із орга­нізаторів Київського науково-дослід­ного Психоневрологічного інституту (1927). У 1918—20 — головний лікар Київської психіатричної лікарні, 1922-27— завідувач відділу для психоневротиків 4-го київського санаторію, з 1923 завідував кафедрою судової медицини та психіатрії Київського інституту народного господарства, ка­федрою дефектології в університеті, викладав у медичному інституті (з 1925 завідував кафедрою психіатрії), завідував кабінетом з вивчення по­ведінки дитини в Інституті гігієни виховання, секцією кримінально-пси­хологічних та психопатологічних до­сліджень Київського інституту науково-судової експертизи. Разом з Б. Маньківським заснував журнал «Современная психоневрология» і був його редактором. Після 1925 пере­їхав на вул. В. Гершуні (тепер О. Гон­чара, 15/8).

З 1920-х рр. садибу займали різні ме­дичні заклади, з 1927 — Київський науково-дослідний психоневрологіч­ний інститут, одним із засновників і науковим керівником якого був Маньківський Борис Микитович (1883— 1962) — невропатолог, акад. АМН СРСР (з 1944), засл. діяч науки УРСР (з 1943). Праці присвячені нервовим захворюванням, пов'язаним зі змінами реактивності цілісного організму, роз­сіяному склерозу, нейроінфекціям, ви­вченню пухлин головного мозку, проблемам судинної патології головного мозку. Створив неврологічну школу в Україні.

Під час Великої Вітчизняної війни у будинку містився госпіталь, потім — санаторій. З 1952 тут функціонує Укра­їнський науково-дослідний інститут ортопедії та травматології МОЗ УРСР, з 1965 — Київський науково-дослідний інститут ортопедії МОЗ УРСР, з 1991 — Український науково-дослід­ний інститут травматології і ортопе­дії МОЗ України. Створений 1919. Дов­гий час містився на вул. М. Грушев­ського, 7.

1956—73 в інституті працював Богданов Федір Родіонович (1900—73) — ортопед-травматолог, чл.-кор. АМН СРСР (з 1952). У цей період був науко­вим керівником інституту, клініки ортопедії і травматології для дорос­лих, одночасно завідував кафедрою Київського інституту вдосконалення лікарів. Основні наукові праці при­свячено захворюванням суглобів, по­рокам розвитку довгих трубчастих кісток тощо. Робочий кабінет ученого містився на першому поверсі особня­ка [382].