Ярославів Вал вулиця, 19—20 ст. (архіт., іст., містобуд.). У центрі Старого міста, проходить південно- західним краєм Старокиївського плато, з'єднуючи вул. Володимирську з пл. Львівською. До Ярославового Валу прилучаються вулиці Золотоворітська, Лисенка, І. Франка, Стрілецька, її перетинає вул. О. Гончара.
Вулиця виникла як дорога попід міським валом, що був насипаний за часів великого князя Ярослава Мудрого, звідси її назва. Вперше згадується як запланована вулиця 1832. На поч. 20 ст. існувала під паралельними назвами: Підвальна, Велика Підвальна і Ярославів Вал. Офіційну назву надано 1869 на честь великого князя київського Ярослава Мудрого.
1928 носила ім'я радянського державного діяча Х. Раковського, з 1928 — радянського воєначальника К. Ворошилова, з 1957 — першого радянського військового комісара Києва А. Полупанова, 1962 повернено історичну назву Велика Підвальна, з 1975 — знов Ярославів Вал.
На поч. 19 ст. Верхній Київ уже втратив значення військово-адміністративного осередку і радше нагадував тихе, архаїчне поселення з середньовічним нерегулярним розплануванням, старими церквами, великими садами, пірамідальними тополями й просторими городами. На величезному нагірному плато Старого міста ще громадилися височенні вали. Будівель було обмаль, переважно дерев'яні, по кілька, а то й по одній на квартал; біля кожного будинку — сад і город, а на обійстях — екіпажні сараї, стайні, часом — корівники, льодовні, дров'яники. Планування кварталів у межах, що нині існують, належить до 1837—39. У цей час здійс-нювалися пробивка, нівелювання і зрівняння вулиць, згідно з проектом регулярного планування кварталів Старокиївської частини міста. Необхідність нових містобудівельних рішень була викликана влаштуванням Печерської фортеці (проект затверджено 25 березня 1830) і спорудженням найбільшої на той час будівлі Києва — Університету св. Володимира.
Нова еспланадна лінія Київської фортеці пройшла крізь житлові квартали, досить щільно забудовані, багато будинків з Печерська було перенесено до Верхнього міста, сюди ж переведено адміністративний і культурний центр Києва. Це змінило характер забудови району, значно розширило його межі, зумовило серйозні структурні перетворення на території середньовічного «міста Ярослава». Житлові та громадські комплекси заповнили нові квартали, розплановані з урахуванням напрямків давніх вулиць. Так виникли нові лінії забудови вулиці Ярославів Вал. За генеральним планом Києва 1861 і тогочасними правилами забудови вул. Ярославів Вал було віднесено до другорядних вулиць, тобто на ній допускалося, крім цегляних будівель (у т. ч. одноповерхових), спорудження по червоній лінії вулиці «дерев'яних на кам'яних поверхах з матеріалів, що не згорають, а в середині двору на кам'яних фундаментах або стовпах служб, критих залізом». Забудова вулиці тривалий час залишалася малоповерховою, в цілому дерев'яною, дуже розрідженою: між житловими будинками розташовувалися великі присадибні подвір'я з господарськими будівлями, фруктовими садами і городами.
У кін. 19 ст. якісно змінюється типологія садибних комплексів, швидко зникають просторові утворення міських дворів з малоповерховими дерев'яними житловими і господарськими будівлями. Зростання чисельності населення Києва, швидкий розвиток промисловості й торгівлі зумовили зростання цін на землю і, як наслідок, дробіння великих садиб на менші ділянки під забудову, домовласництво стає вигідним уміщенням капіталу, а успіхи будівельної техніки дали можливість споруджувати т. зв. прибуткові будинки. Внаслідок принципово нової забудови змінюється організація внутрішнього простору кварталів і окремих подвір'їв, площа ділянок використовується максимально доцільно. Масове житлове будівництво на зламі 19 ст., яке обумовило новий масштаб і силует забудови, сформувало, в цілому, той фонд споруд, що і дотепер визначає історичне середовище центральних районів міста. Не став винятком і Ярославів Вал.
Ця вулиця увійшла у 21 ст. з унікальним набором історичної забудови. Під «захисним павільйоном», що відтворює вигляд парадного в'їзду до древнього Києва, сховано автентичні рештки Золотих воріт 11 ст. (див. ст. 162). За садибами № 1—9 можна бачити стрімкі лесові урвища Афанасіївського яру, що мають такий самий вигляд, як і багато сторіч тому.
Пам'ятки архітектури: № 1 (арх. М. Добачевський, історизм), № 3 — особняк (класицизм); № 4 — житловий будинок (арх. Й. Зекцер, модерн); № 5 — особняк (арх. О. Авринський, класицизм); № 6 — житловий будинок (цегляний стиль), № 7 — караїмська кенаса (арх. В. Городецький, ск. Е. Сала; мавританський стиль); садиба № 8, 8-б (цегляний стиль); житловий будинок № 9 (історизм); садиба № 11 (ймовірно, арх. М. Артинов, історизм); садиба № 14-а, 14-б, 14-в, 14-г, 14-д (архітектори М. Клуг, М. Яскевич, модерн, історизм); садиба № 16, 16-б (арх. А.-Ф. Кра- усс, історизм); садиба № 17, 17-б (арх. О. Шіле, модерн), житловий будинок № 19/31 (архітектори Д. Богуславський, Ю. Корбін, В. Онащенко, радянський ретроспективізм); садиба № 21/20 (цегляний стиль), 21-г (ймовірно, арх. В. Ніколаєв, історизм), 25 (ймовірно, арх. В. Ніколаєв, історизм); особняк № 27 (пізній класицизм), №28/29 (вірогідно, арх. М. Яскевич, історизм), № 29-а, 29-б (архітектори А. Сопоцинський, М. Гарденій, історизм), садиба № 32-а, б (історизм); садиба № 33, 32-б, 32-в (історизм, автор проекту головного будинку — арх. В. Ніколаєв); № 35 (автор добудови — арх. А.-Ф. Краусс, цегляний стиль); № 37/1 (ймовірно, арх. Е. Брадтман, історизм); садиба № 36 — головний будинок (арх. В. Ніколаєв, історизм) і флігель № 36-е (арх. М. Гарденін, історизм); головний будинок № 38 (арх. В. Ніколаєв, неоренесанс) і флігель № 38-б (арх. М. Гарденій, історизм); № 40 (арх. П. Голландський, історизм).
На вулиці розміщені Посольства Республіки Польща (№ 12), Канади (№ 31), Словаччини, Чеської Республіки (№ 34), будинки яких, споруджені в 1970-х рр., за масштабом і пропорціями майстерно вписано в забудову вулиці, що історично склалась.
Пам'ятки історії: № 3 — особняк, в якому проживали лікар С. Алфер'єв, інженер і підприємець М. Штейнгель, у радянський час містилася Спілка письменників України, де працювали відомі літератори; № 6 — містилися редакції місячника «Нова громада», газети «Рада», проживав письменник Г. Чупринка; № 4/8 — житловий будинок, в якому проживав художник А. Петрицький; № 5 — особняк, в якому проживали педагог, громадська діячка Г. Берло, відомі лікарі та вчені В. Образцов і М. Стражеско; садиба № 8 — театральний художник В. Меллер, співачка і педагог О. Муравйова; житловий будинок № 9 — проживав у дитячі роки письменник К. Паустовський; у флігелі садиби № 11 — лікар і громадський діяч Ф. Чорномор-Задерновський; в № 10 утримувалися заарештовані в грудні 1918 урядовці Української Держави, митрополит Київський Антоній (Храповицький) та єпископ Волинський Євлогій (Георгієвський); в № 13 жив історик та архівіст В. Міяковський; в № 13-б — лікар і вчений Ф. Яновський та його син — юрист В. Яновський, репресований 1938; в садибі № 14 містилися редакція і контора «Літературно-наукового вістника», Українське наукове товариство, Державна заслужена академічна хорова капела «Думка», правління Українського театрального товариства, в яких працювали відомі діячі культури; проживали актор М. Болдуман, колекціонер О. Гансен, композитор
Косенко, політичні діячі В. Порш і
Стецько, письменник Е. Фінінберг; в № 15 — лікар і вчений Іван Сікорський та його син — всесвітньо відомий авіаконструктор Ігор Сікорський; в № 15-а
вчений у галузі математики та обчислювальної техніки, акад. АН УРСР В. Глушков і письменник І. Зайцев (Рачада); в № 18 — лікар і вчений Ф. Льош, 1944—45 містився Україн-ський штаб партизанського руху на чолі з Т. Строкачем; в № 19/31 мешкав художник В. Пузирков; у № 21/20 — арх. В. Ніколаєв; у № 22 — письменник Влизько; містилося правління Київського товариства поширення освіти і грамотності, з яким пов'язана діяль-ність багатьох відомих діячів науки і культури; в № 25 — історик Л. Добровольський, філософ Г. Челпанов; в № 25 — приватна чоловіча гімназія В. Науменка, в якій працювали і навчалися відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного життя; у радянський час навчалися в школах, що розміщувалися в цьому будинку, художник Г. Малаков, письменник В. Некрасов; у садибі № 26 містилося Київське науково-філософське товариство, членами якого були відомі діячі науки і культури, головами — філософ, правознавець Є. Спекторський, якого змінив міністр ісповідань Української Держави В. Зеньківський; проживали художник М. Яровий, арх. М. Яскевич; в № 28/29 — архітектори В. Безсмертний і М. Яскевич, музикознавець М. Грінченко, педагог, державний діяч Стешенко; містилася Жіноча гімназія М. Стельмашенка, в якій працювали музикознавець Д. Ревуцький, батько майбутнього конструктора космічних апаратів С. Корольова П. Корольов; в № 29-а жили арх. М. Гарденій, історик М. Довнар-Запольський; в садибі № 32 громадсько-політичний і державний діяч Х. Барановський, Леся Українка і К. Квітка, актриса, педагог М. Стариць- ка, педагог, громадсько-політичний діяч І. Стешенко; в садибі № 33 містилася приватна гімназія А. Степовича, в якій працював літературознавець Ф. Суши- цький; садибу № 36 займали навчальні заклади А. Жекуліної, Українське наукове товариство, редакції і контори журналів «Записки Українського наукового товариства в Києві», «Літературно-науковий вістник», «Україна», бюро Товариства для надання допомоги населенню Півдня Росії, яке постраждало від воєнних дій, в яких працювали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного і державного життя, проживали О. Волошинов, О. Ло- тоцький, Ф. Матушевський, відбулися установчі збори Української академії наук, розміщувалася редакція газети «Молода гвардія», в якій працювали письменник В. Маняк, правозахисник В. Чорновіл; в № 40 — Міське парафіяльне училище, засноване й утримуване коштом відомого підприємця і доброчинця Н. Терещенка, в будинку якого 1918—19 містилися Українська державна академія мистецтв, у ній працювали відомі діячі науки і культури,
1941 — Київська артилерійська спецшкола № 13, двоє вихованців якої стали Героями Радянського Союзу за відвагу, виявлену на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Не збереглися будинки: особняк садиби № 15, в якому містилася 1904—20 Музично-драматична школа М. Лисенка (з 1912 носила ім'я засновника, 1918 реорганізована на Музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка); у 1920-х рр. — Музичне товариство ім. М. Леонтовича і Перше українське художнє товариство кобзарів, в яких працювали відомі діячі культури; садиба № 24, в якій проживали на поч. 20 ст. музикознавець і композитор Г. Любомирський, лікар і вчений А. Тржецеський, під час революції мешкав член Української Центральної Ради, голова УПСР і ЦК Селянської спілки М. Ковалевський, у флігелі про-живав до 1939 секретар Київського обкому КП(б)У М. Мішин; в садибі № 29 архітектор М. Гарденій, учений і педагог М. Довнар-Запольський; в № 30-а представник відомої української родини — белетрист, фотограф М. Тарновський; 1925—34 тут містилася секція «Західна Україна» при спілці письменників «Плуг»; в № 31 мешкали архітектори П. Спарро й О. Кобелєв; 1885—89 — письменник І. Нечуй-Левицький.
В останні десятиріччя вулицю частково реконструйовано.