Комплекс з трьох цегляних будівель в глибині садиби, оточеної огорожею. Первісно існувала тільки цегляна та дерев'яна забудова біля фронту ділян­ки (не збереглася), яка належала французькому підданому А. Емангару. У нього наприкінці 1890-х рр. садибу придбало місто з метою розміщення штабу полку, що був розквартиро­ваний у Києві. 1900 в тилу садиби місь­ким коштом зведено цегляні будинки казарм (триповерховий) та для цейх­гаузу (двоповерховий). 1912 додатково споруджено чотириповерховий, цегля­ний, прямокутний у плані корпус ка­зарм, розрахований на 8 рот. Цей кор­пус завдовжки 60 метрів розгорнуто фасадом убік фронту вулиці, відстань від фасаду до червоної лінії забудови — 85 метрів.

Зведення мілітарних споруд муніци­пальним коштом було наслідком т. зв. військової квартирної повинності, що накладалася на Міську думу згідно з тогочасним законодавством. Орендна платня від військового відомства йшла у прибуток міського бюджету. Приміщення садиби були надані 130-му піхотному Херсонському полку, що входив до складу 33-ї піхотної дивізії. Історія полку сягала 1811, коли у Мо­скві був сформований піхотний Вілен- ський полк. Бойове хрещення віленців відбулося 1812 у битві під Красним, полк відзначився під час оборони Смо­ленська, у Бородінській битві, під Малоярославцем (війна 1812), під Лейпцігом (1813), під час оборони Сева­стополя (1854—55). 1863 з двох ба­тальйонів Віленського полку сформо­вано піхотний Херсонський полк. З 1872 полк розквартировано у Києві. Брав участь у російсько-турецькій війні 1877—78. У 1879 шефом полку було призначено новонародженого великого князя Андрія Володимиро­вича, племінника царя Олександра III. Протягом 1905—09 полк у складі диві­зії використовувався для придушення революційного руху на Закавказзі. З початком 1-ї світової війни Херсон­ський полк вирушив на фронт, де брав участь у бойових діях у Польщі, Кар­патах, Прибалтиці. Влітку 1914, під час мобілізації, на базі кадрів 130-го пі­хотного полку у Херсонських казар­мах було сформовано також 278-й Кромський полк, що відзначився під Замостям, Горлицею, Ригою. 130-й Херсонський полк 1917 було частково зукраїнізовано, навесні 1918 рештки його з Північного фронту поверну­лися до Києва. Під час гетьманату кадри херсонців зараховано до складу армії Української Держави як 20-й піхотний Радомисльський полк. Проте склад полку не повернувся до Херсон­ських казарм, що на той час були зайняті німецькими окупаційними вій­ськами. Згодом рештки 20-го Радомисльського полку влилися до армії УНР, наприкінці весни 1919 використа­ні як поповнення 3-ї стрілецької (зго­дом — Залізної) дивізії армії УНР. Серед офіцерів-херсонців відзначився Прісовський Костянтин Адамович (1878—?) — у 1914 штабс-капітан 130-го Херсонського полку, наприкінці 1-ї світової війни полковник, командир 278-го Кромського полку. У січні— лютому 1918 — отаман Окремого За­порізького загону, після повернення Центральної Ради до Києва — військо­вий комендант Київщини, за часів гетьманату — генеральний хорунжий, комендант гетьманського палацу. Після повалення влади гетьмана — діяч білого руху, генерал-майор; 1920 був начальником Костянтинівського військового училища.

Обов'язки полкового лікаря 130-го Херсонського полку тривалий час ви­конував К. Коссобудзький — відомий київський медик, близький товариш родини письменника М. Булгакова.

У радянський час будівлі казарм використовувалися за оборонним при­значенням.

Нині тут розташовано частини зв'яз­ку ЗСУ [378].