Франка Івана площа, кін. 19–20 ст. (архіт., іст., містобуд.).
Під північним схилом Печерської височини між вулицями Архітектора Городецького, Ольгинською, Станіславського, з вул. Банковою сполучена сходами. Виникла на місці озера в садибі професора Університету св. Володимира Ф. Мерінга, яка займала величезну територію від вул. Хрещатик до схилу Печерської височини. На червоній лінії вул. Хрещатик, а також в глибині садиби містився ряд кам'яних і дерев'яних споруд, парк з алеями, оранжереями, виноградником і озером. За заповітом 1864, садибу успадкувала дружина власника К. Мерінг, потім – їхні сини М. і С. Мерінги. Станом на 1881 пл. їхньої ділянки складала 10 десятин, 1879 кв. сажнів. 11 жовтня 1891 нащадки Ф. Мерінга, які вирішили продати садибу, звернулися до Київської міської думи з проханням розпланувати садибу з метою її забудови. При прокладанні вулиць у власність міста мало перейти бл. 575 кв. сажнів землі. 1895 було складено детальний план нового району, що мав включати чотири вулиці, 18 садиб і велику площу зі сквером. Під площу потрапляла територія, яку займало озеро. Нові вулиці одержали назви – Миколаївська (сучасна вул. Архітектора Городецького), Ольгинська, Мерінгівська (вул. Заньковецької) і Нова (вул. Станіславського). Площа мала назву – Миколаївська, 1919-44 носила ім'я керівника повстання рабів у стародавньому Римі Спартака, з 1944 – сучасна назва.
1897 у Києві було створене Домобудівне товариство, яке поставило собі за мету спорудження «високих і красивих будинків». Його очолив арх. Г. Шлейфер. Оскільки садиба Мерінгів розміщувалася майже в центрі міста, новостворена будівельна компанія купила у нащадків проф. Ф Мерінга його простору садибу за 800 тис. крб. 1898 проведено розпланувальні роботи. Забудова пл. Миколаївської відбувалася 1895–1901, проектуванням споруд на ній займалися архітектори Е. Брадтман і Г. Шлейфер.
Камерний ансамбль площі, забудованої по периметру, утворився в короткий період двох десятиліть. Центр площі займає сквер з фонтаном. Основним у композиційному сприйнятті площі є будинок колишнього театру «Соловцов», в якому тепер міститься Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка (№ 3). Театр побудовано за проектом архітекторів Е. Брадтмана і Г. Шлейфера 1898 у стилі неоренесанс коштом підприємця Льва Бродського (пізніше надбудовано і реконструйовано).
Периметр площі формують пам'ятки архітектури, виконані у стилістиці історизму: чотириповерховий житловий будинок на вул. Ольгинській, 2/1 (кін. 17- поч. 20 ст., імовірно, арх. М. Яскевич); житловий будинок № 5 (1899; арх. М. Добачевський), житловий будинок на вул. Станіславського, 3 (1908–09).
У сприйнятті панорами площі велику роль відіграє «Будинок з химерами» В. Городецького (1901–02; вул. Банкова, 10; див. ст. 6.2).
Поряд з будинком театру розташовувалася службова споруда (1881), колишній каретний ряд, на місці якого зведено малоповерхову будівлю (проект виконано в інституті «Київпроект»), призначену для службових потреб театру, яка добре вписалася в горбистий ландшафт і середовище площі.
На захід від будівлі театру первісно був незабудований майданчик, пізніше на ньому облаштовано сквер, в якому встановлено пам'ятник І. Франку (1956; див. ст. 410). Ще один сквер з фонтаном кін. 19 ст. розташований у центрі площі. В ньому відкрито пам'ятник відомому актору М. Яковченку (2000; див. ст. 419).
Стилістичну і композиційну єдність забудови, камерність і гармонійність внутрішнього простору створюють виразне архітектурне середовище, ставить площу в ряд кращих ансамблів міста Києва.
Забудова площі має також велике історичне значення. Унікальною пам'яткою культури є будинок театру, споруджений для першого в Києві стаціонарного російського театру, в якому працювали і гастролювали відомі актори, режисери, художники, композитори, співаки України і зарубіжних країн. 1924–26 у приміщенні театру працював один із перших українських театрів «Березіль» під керівництвом новатора національного театрального мистецтва Леся Курбаса. З 1926 тут почав працювати театр ім. І. Франка. Пл. І. Франка у радянський період була своєрідною Меккою українського народу: до цього театру йшов український глядач, тут лунало живе українське слово, українська пісня, сцена театру була насичена українським колоритом, це був острівець українства в російськомовному Києві.
Поряд з театром розташований т. зв. будинок акторів (вул. Ольгинська, 2/1), в якому проживали його актори. Серед них заслужені й народні артисти: М. Братерський-Станкевич, В. Добровольський, М. Драк, Л. Комарецька, І. Кононенко, Н. Копержинська, М. Крамар, І. Маркевич, Д. Мілютенко, Г. Нелідов-Френкель, Г. Ніколенко, П. Нятко- Табачникова, К. Осмяловська, М. Панасьєв, П. Пастушков, М. Пилипенко з дружиною Т. Юрівною, П. Сергієнко, В. Чайка, Г. Юра з дружиною О. Рубчаківною, О. Юра-Юрський, Т. Юра, М. Яковченко з дружиною Є. Коханенко.
В будинку № 5, який належав міському голові Києва І. Дьякову, містилися Восьма Київська чоловіча гімназія, де працювали і навчалися відомі діячі науки і культури, ЦК Української партії соціалістів-революціонерів.
З площею пов'язана історія цирку в Києві. На місці прибуткового будинку А. Берлінера (вул. Станіславського, 3) у кін. 19 ст. був пустир. У грудні 1897 – квітні 1898 у дерев'яному тимчасовому приміщенні, побудованому на цьому пустирі, працював «Російський цирк» братів Нікітіних. Раніше вони тримали антрепризи на пл. Хрещатицькій (1880-і рр.) і в Шато-де-Флер (1890-і рр.). Цирк відзначався високим художнім рівнем програм, першокласними артистами, різноманітним репертуаром. Тут кияни побачили дресированих коней П. Крутикова (засновника першого стаціонарного міського цирку, який з'явився на сучасній вул. Архітектора Городецького 1903), наїзників Г. Кука і Н. Фабрі, музичних клоунів – братів Джиретті, пантоміму за українським сюжетом «Запорожець» тощо. Вперше на цирковій арені було проведено сеанс кінематографу. Другою сенсацією став виступ борця, майбутнього «чемпіона чемпіонів» І. Піддубного, який у цей час перебував на початку своєї кар'єри [1827].
Фотогалерея
