На червоній лінії забудови вулиці. За постановою Київської міської думи 1897 ділянка міської землі, що при­лягала до астрономічної обсервато­рії, була відведена для спорудження 1-го Київського комерційного учили­ща, створеного з ініціативи та кош­том Київського купецького товариства. 19 серпня 1897 відбулися урочисті закладини будинку, до осені 1898 будівельні роботи було завершено, 19 грудня 1900 споруду визнано закін­ченою. Автор проекту — арх. Г. Шлейфер, роботи здійснювалися київською будівельною конторою Л. Гінзбурга. Значні гроші на зведення будинку по­жертвував підприємець і меценат Л. Бродський.

Триповерховий, цегляний, у плані Г- подібний, з симетрично-осьовою композицією фасаду, вирішеного у сти­лі неоренесанс. У зв'язку з ухилом вулиці на лівому крилі утворився пов­ний нижній поверх. Третій — над­будовано 1920—23 за проектом арх. П. Альошина, внаслідок чого втрачено вінцеві елементи (парапети, баню, та ін.), порушено єдність і пропорції споруди. Головну вісь було виділено ризалітом, увінчаним двома трикут­ними фронтонами і аттиковою стіною з потужною банею. Фасад фланко­вано двома розкріповками завширшки у три вікна. Декор фасадів — архітек­турний, цегляний, та орнаментальний, ліпний. Внутрішнє планування кори­дорне. В будинку було 60 приміщень: 14 класних кімнат на три вікна на вул. Бульварно-Кудрявську (тепер — Во­ровського), зали для музею товарознав­ства, креслярна та хімічна лабораторії, природничо-історичний, географічний та лікарняний кабінети, рисувальна та гімнастична зали, бібліотека, вчитель­ська, канцелярія, приймальня, служ­бові кабінети директора та інспектора, їдальня, роздягальні, господарські при­міщення. На першому поверсі — широкий парадний вестибуль, головні та двоє бічних сходів. Над головним вхо­дом на другому поверсі велика зала на п'ять вікон для урочистих зборів училища. У бічному корпусі розташо­вувалося 19 безкоштовних квартир для директора та службовців.

З 1 вересня 1898 до 1 серпня 1899 тут містився Київський політехніч­ний інститут. На початку вересня 1899 сюди переїхало комерційне училище. Відкрите 17 жовтня 1896. До 1899 наймало приміщення на вул. Великій Житомирській, 34. Училище належало до розряду середніх навчальних за­кладів, давало загальну та комерцій­ну освіту. Курс навчання — 7 років (5 загальних і 2 спеціальні класи). 1914 при училищі засновано нижчу електро­технічну школу (після трьох класів навчання давала спеціальність водія, монтера). В училищі навчалося бл. 600 учнів. Справами училища займалася Опікунська рада, у складі якої працю­вали вали М. Самофалов (голова ради 1896—1906) - керуючий Київською казен­ною палатою, приват-доцент універ­ситету; В. Тимофєєв (голова у 1906— 08) —директор Київського політехніч­ного інституту; київські купці та під­приємці М. Чоколов (голова — з 1908), Я. Бернер, А. Бродський, М. Дегтерьов, Д. Марголін, С. Могилевцев. 1904 при училищі почало діяти Товариство допомоги бідним студентам, створено великий стипендіальний фонд. В його формуванні брали участь Київський біржовий комітет, Київське купецьке товариство, Купецьке зібрання і окремі київські підприємці. Було влаштовано стипендії ім. М. Терещенка (з 1897 — 12 учням), М. Хрокова (з 1897 — 17), Я. Епштейна (з 1898— 1), А. Бродського (з 1898 — 1), С. Вітте (коштом Я. Епштейна—1), М. Дегтерьова (з 1899 — 6).

1898 - 1903 директором училища був столоначальник Департаменту торгів­лі та мануфактур О. Вебер (проживав у цьому будинку); 1903—05 — викла­дач математики Петербурзького істо- рико-філологічного інституту та гім­назії при ньому В. Мардашев; з 1905 колишній інспектор чоловічих та жі­ночих торговельних шкіл, завідувач торговельних класів Товариства по­ширення комерційної освіти у Києві П. Кузнецький.

В училищі викладали математик Ю. Кістяківський (з 1897), економіст П. Кованько (1910), відомі художники І. Макушенко (1906—19), В. Менк (1900— 20), літературознавець, письменник, громадсько-політичний діяч І. Стешенко (1907—17), дочка М. Старицького, актриса і театральний режисер М. Старицька (з 1912), хоровий дири­гент і композитор О. Кошиць (1909 - 13).

Під час 1-ї світової війни підвальне приміщення та 21 кімнату другого по­верху займав воєнно-польовий госпі­таль № 224. У зв'язку з реорганіза­цією в 1920 училище перетворено на со­ціально-економічну школу. Згодом, у 20-х рр. тут містилася трудова шко­ла № 67. З травня 1923 у будинку діяв також (у другу зміну) Київ­ський вищий кооперативний технікум, переведений з вул. Володимирської, 16. Складався з двох факультетів: еко­номічного та торговельного, курс навчання — 3 роки. У 1929 тут навча­лося 700 студентів і 250 осіб на робітфаці. При технікумі було організо­вано кооперативний та фінансово- розрахунковий кабінети, хімічну і товарознавчу лабораторії, музей то­варознавства, велику книгозбірню, що налічувала 70 тис. видань. У навчаль­ному закладі викладали відомі вчені й педагоги: А. Василенко, К. Воблий, П. Кованько, М. Птуха, П. Сльозкін, А. Яснопольський та ін.

Влітку 1930 технікум реорганізований, на його базі створено два інститути: споживчої кооперації ім. В. Чубаря та агроекономічний, а також Цен­тральний кооперативний музей і НДІ кооперації та колективізації.

З 1934 до вересня 1941 приміщення займали редакція та друкарня щоден­ної газети «Комуніст» — органу ЦК і Київського обкому КП(б)У.

У кін. 1941 частину приміщень займали редакція і контора газети «Україн­ське слово» — органу ОУН. Заснована 1933 у Парижі, переїхала до Києва з Житомира. Спершу розташувалася в будинку на теперішній вул. Б. Хмель­ницького, 19. Редактор — І. Рогач, журналіст, один із організаторів Укра­їнської національної оборони на За­карпатті, особистий секретар прем'єра А. Волошина. Співредактор — проф. І.      Яковенко, співробітник Київської обласної земельної управи; члени редакції — П. Олійник, студент Берлін­ського університету, та О. Чемеринський (псевдонім — Ярослав Оршан), випускник факультету журналістики Варшавського університету. Газета стояла на твердих державницьких засадах. Наклад її сягав 50 тис. при­мірників.

19, 29 жовтня та 4 листопада 1941 до газети виходив додаток «Література і мистецтво» за редакцією М. Ситника, 16, 23, 30  листопада і 7 грудня 1941 — за редакцією О. Теліги (керівника культурної референтури ОУН) — під назвою «Литаври». У ньому публікувалися твори українських письмен­ників, замордованих у більшовицьких катівнях (Є. Плужник, Д. Фальків- ський, Г. Косинка, О. Близько та ін.). Сіючи зерна національного прозріння, О. Теліга не пропустила жодного пане­гірика фюреру, з презирством стави­лася, як згадує М. Ситник, до улесли­вих одописців. За редакцією В. Дудіна виходив і російськомовний додаток (нерегулярно). 12 грудня 1941 ні­мецькі окупанти арештували спів­робітників редакції і в середині 1942 розстріляли. Після цих подій почало виходити колаборантське «Нове укра­їнське слово» за редакцією проф. К. Штепи, агента НКВС.

1944 будинок дуже постраждав від по­жежі (залишилися тільки стіни). Після капітального ремонту в ньому містить­ся Київська книжкова фабрика [377].