Її межі визначено після 1837, коли за новим планом Старокиївської частини було спрямлено трасу вул. Золотоворітської й утворено пл. Золотоворітську. У серед. 19 ст. садиба за заповітом перейшла від дружини титулярного радника К. Бакуринської до її доньки О. Слуцької, коштом якої на розі вулиць збудовано дерев'яний на мурованому фундаменті будинок (знесений 1958) зі службами та розведено сад, також було зведено флігель, що виходив торцевим фасадом на вул. Золотоворітську. 

Розмір ділянки становив понад 500 кв. сажнів. 1881 її придбав з публічних торгів доктор медицини Г. Рейман. 1895 майно успадкувала його дружина. 1905 ділянку з будівлями придбав доктор медицини Й.-Б. Гарлинський. Тоді на садибі розташовувалися два дерев'яні та один змішаної конструкції будинки, служби і сад (не збереглися). 1907—08 на місці одноповерхового дерев'яного будинку, на межі з садибою № 6 за проектом арх. Й. Зекцера споруджено наявний п'ятиповерховий будинок. На першому поверсі містився «Інститут фізичних методів лікування доктора Й. Гарлинського (раніше був на вул. Володимирській, 42) і санаторій - пансіон для хворих на внутрішні й нервові захворювання доктора І. Вербського, на другому—п'ятому поверхах — по дві квартири з чотирьох і дев'яти кімнат з усіма вигодами, які наймали пацієнти. Будівлю було електрифіковано, обладнано системами водопостачання, водяного опалення, вентиляції, ліфтом. На поч. 1913 садиба перейшла у спадок до вдови і сина Й.-Б. Гарлинського, 1916 її було продано київському купцеві О. Сергєєву, 1918 майно успадкував його син М. Сергєєв. З клінікою на правах оренди володів доктор медицини І. Вербський, який проживав у цьому ж будинку. 1940 проведено часткову реконструкцію споруди: вхід до лікувального закладу влаштовано з закритого проїзду в суміжному будинку № 6. Під час поточних ремонтів перегородками змінено первісне планування квартир, втрачено частину ліплення плафонів, забілено їх поліхромне розфарбування, розібрано майже всі груби й каміни. Замінено дубові двері парадного входу зі скляним дзеркальним заповненням, що були виготовлені за авторським ескізом.
П'ятиповерховий з напівпідвалом, цегляний, у плані Г-подібний, односекційний. Первісно на поверсі містилося дві квартири. Перекриття пласкі. Дах із бляшаною покрівлею на головному об'ємі — двосхилий, на дворовому — односхилий.
Оформлений у стилі раціональний модерн. Композиція чолового фасаду — асиметрична за рахунок додаткової віконної осі з лівого боку; переважають вертикальні членування. Головну вісь з широким вхідним отвором підкреслено розкріповкою з високим, складної форми щипцем та еркером сходової клітки, завершеним балконом між четвертим і п'ятим поверхами. Фасадну стіну прорізано великими вікнами різної форми. Пластику доповнюють балкони з кованими та цегляними огородженнями. У верхній частині цеглою рельєфно викладено дату спорудження будинку: «1907».
На виступі дворового фасаду похилими цегляними гуртами позначено марші чорних сходів.
Інтер'єр парадної сходової клітки оздоблено в стилі модерн: оригінальне коване огородження, ліплення з рослинними мотивами, латунні дверні ручки й клапани поштових скриньок з написом французькою мовою «lettres». У квартирах збереглися ліплені оз-доблення стель у стилі модерн, переважно з рослинними мотивами, а також автентичні двері, вікна, паркетна підлога. За якістю виконання й рівнем збереженості становить цінність як характерний зразок прибуткового будинку в стилі модерн.
Зберігає житлове призначення, на першому поверсі міститься фізіотерапевтична поліклініка.
На фасаді встановлено меморіальну дошку з портретом професора О. Киричинського — засновника фізіотерапевтичної служби України та кафедри фізіотерапії Київського інституту вдосконалення лікарів, який 1944—70 працював у цьому будинку.