У лютому 1883 виділив незабудовану наріжну ділянку землі на розі вулиць Ярославів Вал та Стрілецька в окрему садибу і продав її присяжному повіреному В. Тальбергу. У травні того ж року новий власник подав до міської управи прохання про дозвіл спорудити одноповерховий з підвалом і надвірними службами цегляний будинок, який зведено за один будівельний сезон за проектом та під наглядом арх. А. Геккера. Особняк, який займали домовласники, мав одну дев'ятикімнатну квартиру та всі належні служби. У підвалі містилися приміщення для прислуги і пральні. У глибині ділянки на межі з сусідньою садибою було побудовано одноповерховий цегляний будинок, в якому містилися стайні, каретний сарай, дров'яник, льодовня та інші служби. 1897 В. Тальберг придбав сусідню ділянку землі з боку сучасного № 24 і 1900 замовив проект нового будинку цивільному інж. О. Кобелєву. Проектування пройшло через кілька етапів: від прибудов до зведення чотириповерхового з підвалами будинку та надбудови над одноповерховим особняком трьох поверхів. Проект не був повністю здійснений. Вірогідно, що О. Кобелєв, автор кількох тогочасних великих об'єктів, не мав часу для нагляду за спорудженням будинку В. Тальберга, і тому воно здійснювалося під керівництвом арх. А.-Ф. Краусса. Він вніс певні корективи до проекту. Влітку 1903 будівництво було завершено. Триповерховий будинок одержав чолові фасади, оздоблені в дусі неоренесансу, з наріжною вежкою, з співвідношенням сторін 2 : 1 (40 м по вул. Ярославів Вал з парадним входом та 20 м — по вул. Стрілецькій, з бічною брамою на подвір'я). Квартири праворуч від парадного входу на першому—третьому поверхах мали по вісім кімнат з усіма вигодами, ліворуч — по п'ять. У підвальному поверсі — три кімнати, з боку подвір'я — пральня, двірницька і приміщення швейцара, а також погреби. Окрасою фасадів стали цинкові балясини огородження балконів. 1906— власницею садиби була Н. Тальберг.
41 надбудовано четвертий поверх. У 1990-х рр. проведено капітальний ремонт з відселенням мешканців. При цьому втрачено частину первісного об'єму.
Чотириповерховий, частково з підвалом, цегляний.
Родина Тальбергів була відома в Києві: Володимир Германович — правник, почесний мировий суддя, незмінний член ради правління Південно-Західної залізниці. Його дружина Наталя Василівна — одна з перших у Києві практикуючих жінок-лікарів (жіночі хвороби). Шестикімнатна квартира № 4 власників містилася на другому поверсі.
Останній з відомих київських Тальбергів — Микола Дмитрович 1913 був начальником слідчого відділу Київського губернського земського правління. Він одним із перших урядовців підтримав гетьмана П. Скоропадського і отримав при ньому високий пост віце-директора департаменту поліції (Державної варти).
Прізвище Тальберг письменник М. Булгаков дав одному з персонажів «Білої гвардії» та «Днів Турбіних», змінивши ім'я та по-батькові. Навряд чи це може бути випадковим збігом, оскільки сам М. Булгаков після одруження наймав квартиру поблизу (вул. Рейтарська, 25).
У 1910-х рр. у будинку містилося правління Київського товариства поширення освіти і грамотності, яке з'явилося замість Київського товариства грамотності, забороненого 1908 (містилося у Троїцькому народному будинку на сучасній вул. Червоноармійській, 53). Статут нового товариства був затверджений у квітні 1908. Він збігався в основних положеннях з попереднім. Новим завданням діяльності визначалося позашкільне навчання мовами основ-них національностей (українською, російською, польською, єврейською), які проживали в Києві і Київській губ. та прилеглих до неї місцевостей. Обов'язки голови виконувалися по черзі членами правління. Під час 1-ї світової війни діяльність товариства значною мірою уповільнилася.
Членами-засновниками виступили викладач Фундуклеївської гімназії М. Бех, професори університету Ю. Кулаковський, Г. Суслов і Ф. Титов, педагог і священик М. Стельмашенко (секретар), директор Першої гімназії М. Стороженко, інженер О. Деконський, адвокат В. Матусевич, підприємець М. Чоколов, суддя В. Тальберг (перший голова товариства) та ін.
За спогадами мешканців будинку, на поч. 1930-х рр. у квартирі № 5 проживав Влизько Олекса Федорович (1908— 34) — поет, член організацій «Молодняк», ВУСПП, співробітник футуристичного журналу «Нова генерація». Друкувався з 1925. Був одружений з молодшою дочкою художника Ф. Красицького. У грудні 1934 розстріляний органами НКВС разом з іншими українськими письменниками, похований у братській могилі на Лук'янівському цвинтарі.
Автор поетичних збірок «За всіх скажу», «Поезії» (обидві — 1927), «Живу, працюю», «Книга балад», «Рейс» , «Моє ударне» (1932), «П'ятий корабель» (1933) та ін.
Тепер — готель «Редісон».