Від 1874 ділянка належала Н. Коршун. Її чоловік, С. Коршун був лікарем Кирилівських богоугодних закладів, а Старокиївське відділення Кирилівської лікарні містилося тоді поряд — на вул. Рейтарській, 22. Поступово попередню забудову було знесено. 1874—75 на межі з вулицею споруджено двоповерховий з мезоніном будинок на сім віконних осей за проектом і під наглядом арх. П. Федорова. Його чоловий фасад було оздоблено в стилі пізнього бароко. 1875 побудовано одноповерховий флігель, який 1879 надбудовано другим поверхом за проектом арх. О. Хойнацького (не зберігся). 1875 зведено муровані служби на подвір'ї, до головного будинку на червоній лінії вулиці прибудовано цегляну крамницю і браму (на замовлення дочки купця Ю. Бубнової). Керував будівництвом інж.-арх. В. Чаплинський. 1882 споруджено одноповерховий цегляний флігель. 1884 садиба складалася з головного будинку (дві квартири по сім кімнат), цегляного і дерев'яного флігелів. 1896 на чоловому фасаді головного будинку влаштовано вхід у підвал.
За дарчою від 14 лютого 1902 садиба перейшла до А. Леплинської, дружини штатного ординатора Кирилівської лікарні К. Леплинського, згодом — доктора медицини, приват-доцента Університету св. Володимира, почесного мирового судді, губернського гласного від Васильківського повіту. Самі Леплинські мешкали навпроти, в особняку на місці сучасного № 19, а цей будинок здавали в оренду. Збереглася майже повністю забудова садиби, в центрі якої триповерховий флігель, споруджений 1905 за проектом цивільного інж. М. Яскевича. На фасаді простої за архітектурою споруди привертають увагу різьблений напис — вітання над дверима — «SALVE» та монограми-затяжки «SW».
1935 на головному будинку надбудовано третій поверх і повністю переоформлено чоловий фасад (рустовано, увінчано високим аттиком); на флігелі зведено поверх для працівників тресту «Головхліб». Під час надбудови приміщення верхнього поверху зазнали значних ушкоджень.
На поч. 1890-х рр. в особняку містилося Управління державного майна Київської та Подільської губерній, де помічником діловода працював І. Щітківський, у майбутньому активний український діяч, голова Комітету зі спорудження пам'ятника Т. Шевченку в Києві.
У різний час за цією адресою містилися: у 1900—10-х рр. — ювелірний заклад В. Модилевського, декоративний та шпалерний заклад Г. Модилевського, аптека А. Гонсецького (для неї вікна першого поверху розширено під вітрини) та ін.; 1995—97 — редакція українського часопису «Родовід».
1014—19 у квартирі № 3 (дві кімнати і передпокій) на першому поверсі флігеля містилося Київське науково-філософське товариство. Установчі збори товариства відбулися 26 жовтня 1914 у приміщенні Київського громадського зібрання (вул. Володимирська, 45). Ініціаторами створення були товариш голови Київського релігійно-філософського товариства, професор Університету св. Володимира, філософ В. Зіньківський, голова Київського юридичного товариства, професор університету Г. Демченко, директор жіночого комерційного училища, секретар Київського товариства природознавців М. Володкевич, юрист, журналіст Л. Зайцев, директор Олександрівської міської лікарні, громадський діяч М. Страдомський.
1914—18 головою товариства був Спекторський Євген Васильович (1875— 1951) — філософ, правознавець, історик церкви і суспільної думки, чл.-кор. Сербської АН, професор Белградського університету (1920—24), професор і декан Російського юридичного факуль-тету при Карловому університеті в Празі (1924—27), професор Люблянського університету (1930—45), голова Російської академічної групи у США (з 1948). У роки головування в товаристві — професор кафедри енциклопедії права та історії філософії (з 1913), декан юридичного факультету (1917— 18), ректор університету (вересень 1918 — квітень 1919).
Членами товариства були відомі вчені, журналісти, педагоги, громадсько-політичні діячі. Серед них — В. Екземплярський (член Ради), В. Завитневич (член Ради), Б. Кістяківський, П. Кудрявцев (товариш голови), С. Маслов, І. Четвериков, Г.-Р. Якубаніс та ін. Товариство організовувало відкриті збори, на яких його члени виступали з доповідями і повідомленнями, 1914 заснувало власне видавництво, 1916 разом з Київським релігійно-філософським товариством — часопис «Христианская мысль» (редактор — голова релігійно-філософського товариства В. Екземплярський). Діяльність товариства відіграла значну роль у розвитку київської філософської школи.
За Української Держави, релігійно-філософське і науково-філософське товариства об'єдналися, товариство очолив міністр ісповідань нового уряду В. Зеньківський. Останні відомості про діяльність товариства припадають на кін. 1919. 3 листопада у газеті «Киевлянин» повідомлялося, що за цією адресою відбудуться відкриті збори товариства, на яких мав виголосити доповідь журналіст Є. Кузьмін. З падінням гетьманату і від'їздом В. Зеньківського діяльність товариства припинилася. Загальні збори проводилися переважно у приміщенні Вищих жіночих курсів.
У 1930-х рр. у квартирі № 8 флігеля проживав Яровий Михайло Михайлович (1864—1940) — живописець. Мав за цією адресою художню студію. Похований на Лук'яновському цвинтарі. Бл. 1901—02, 1905—07 у квартирі № 8 жив Яскевич Микола Іванович — архітектор, випускник Інституту цивільних інженерів (1893), молодший архітектор будівельного відділення Київського губернського правління (1893), шляховий інженер у Пермському земстві (1902—03). Будував під'їзні шляхи, житлові та громадські споруди. Впродовж 1899—1902 займався приватною практикою в Києві і спорудив 19 будинків. З 1905 також працював за приватними замовленнями в Києві.