Шевченка Тараса бульвар, 19—20 ст. (архіт., іст., містобуд.). Є однією з головних композиційних осей у планувальній структурі центру міста та магістральною вулицею за­гальноміського значення, яка з'єднує пл. Бессарабську з пл. Перемоги та пе­реходить у просп. Перемоги і Брест-Литовське шосе, що пов'язує місто з західними областями України. Вперше згадується 1830 як Бульварне шосе. Прокладений 1840 відповідно до гене­рального плану Києва 1837. У 1850—69 - вул. Бульварна. Одночасно вживала­ся назва бульв. Університетський — від спорудженого в 1840-х рр. у прилегло­му кварталі на вул. Володимирській го­ловного корпусу Університету св. Володимира. З 1869 — бульв. Бібіковський - на честь Київського генерал-губер­натора в 1837—52 Д. Бібікова. З 1919 має сучасну назву. 1985 частину буль­вару між пл. Перемоги та Повітрофлотським шляхопроводом приєднано до просп. Перемоги.

До бульвару прилучаються вулиці Хрещатик, Червоноармійська, Леонтовича, І. Франка, Пирогова, М. Коцю­бинського, Комінтерну, Саксаганського, Дмитрівська, пров. Бєлінського, Парк ім. Т. Шевченка, Ботанічний сад ім. О. Фоміна, бульвар перетинають вулиці Пушкінська, Терещенківська, Володимирська.

Рельєф місцевості, по якій прокладено бульвар, зумовив його поділ на ділянки, що різняться за крутизною схилу та за­гальною композицією забудови. Перша - від пл. Бессарабської до вул. Володимирської — круто піднімається вгору та здебільшого забудована п'яти-, семи­поверховими спорудами. На цій ділянці майже повністю збереглася забудова кін. 19 — поч. 20 ст. Друга — майже пласка — від вул. Володимирської до вул. І. Франка — має середню поверховість у три—чотири поверхи. На цій ділянці забудову складають дорево­люційні будівлі та окремі споруди ра­дянського періоду. Третя ділянка від вул. І. Франка до пл. Перемоги, прокла­дена на пологому схилі, мала середню поверховість у три поверхи, тепер — у п'ять поверхів за рахунок будівель, споруджених останнім часом. Формування сучасної забудови вулиці розпочато зі спорудження навпроти Парку ім. Т. Шевченка будівлі Першої чоловічої гімназії у формах російського класицизму (№ 14). Трохи пізніше у формах пізнього класицизму споруд­жено будівлю Другої гімназії (№ 18).

1871 на пл. Галицькій (тепер пл. Пере­моги) зведено церкву з металевих кон­струкцій (не збереглась). 1881 про­їжджу частину замощено бутовим каменем. Її розділяв пішохідний бульвар з двома рядами насаджень. Перші де­рева — липи та каштани — висаджено 1842, але через погане приживлення їх невдовзі замінено на пірамідальні топо­лі. Реконструкцію зелених насаджень проводили регулярно впродовж усього часу існування бульвару, останню — 1984 - 86, коли встановили монумен­тальну чавунну огорожу, а на ділянці від вул. Комінтерну до пл. Перемоги частину тополь замінено на каштани. Бульв. Т. Шевченка, що був головною композиційною віссю генерального плану Києва 1837, визначив усю коор­динатну мережу вулиць, яку проклали згодом. Його забудову, що складається з різностильових будівель, вирізняє містобудівна цілісність та компози­ційна єдність, які ставлять його у ряд кращих зразків містобудівного мис­тецтва в Україні. В останні роки триває реконструкція вулиці. На місцях знесе­них старих будівель зводять нові спо­руди, пропорції яких не порушують цілісність забудови вулиці, за винятком висотної будівлі готелю «Експрес» у місці прилучення вул. Комінтерну. Фрагмент вулиці від цієї споруди вклю­чено в архітектурно-просторову композицію забудови пл. Перемоги. Осьову композицію вулиці підкреслюють тво­ри монументальною мистецтва — пам'ятник В. Леніну (1946; див. ст. 382) на початку бульвару та пам'ятник М. Щорсу (1954; див. ст. 418) на йо­го прилученні до вул. Комінтерну. Останній встановлено на місці демонтованого 1918 пам'ятника підпри­ємцю і доброчиннику — графу О. Бобринському.

Пам'ятки архітектури: житлові будин­ки № 1 (арх. В. Ніколаєв, історизм), № 5 (модерн), № 7/29 (архітектори О. Кривошеєв, А. Мінкус, В. Ніколаєв, Ф. Троуп'янський, модерн), № 12 (історизм), № 19/2 (історизм), № 23 (мо­дерн), № 27 (інж. А. Тілло, класицизм), № 31 (неоготика), № 48 (історизм), № 56—56-а (конструктивізм), № 58 (арх. О. Смик, пізній конструктивізм); садиби № 3 (архітектори А.-Ф. Краусс, С. Рикачов, історизм); № 4 (архітектори Й. Зекцер, М. Клуг, О. Шіле, істо­ризм), № 34 (арх. В. Краузе, історизм), № 36 (архітектори П. Воронцов, В. Ні­колаєв, історизм), будівлі Першої чо­ловічої гімназії — № 14 (арх. О. Беретті, класицизм), Другої чоловічої гім­назії — № 18 (арх. П. Шлейфер, пізній класицизм), Комерційного інституту № 22—24 (архітектори О. Кобелєв, В. Обремський, історизм). На бульварі розташований кафедральний Володимирський собор (1862—96) — унікальна пам'ятка архітектури, монументального і декоративно-ужиткового ми­стецтва (№ 20; див. ст. 74).

Пам'ятки історії: в № 2 проживали відомі діячі культури: актори О. Ану­ров, П. Куманченко, М. Покотило, О. Таршин, співаки А. Кікоть, В. Тимохін, В. Третяк, М. Фокін, диригент К. Симеонов; заслужений тренер СРСР Мішаков; в № 3 містилися правління профспілки київських кравців «Голка» (1912—14), Російське генеральне консульство і Російська мирна делегація (1918), в яких працювали відомі по­літичні діячі; в № 4 жили — письмен­ник І. Бабель, лікар Л. Горецький, художник М. Івасюк, родина Богрових, містились Український геологічний комітет і Український науково-дослід­ний геологічний інститут ВУАН, в яких працював учений В. Різниченко; в № 5 містилися найбільша в Києві будівель­но-підрядна контора Л. Гінзбурга, 1918 - редакція і головне бюро ілюстрова­ного українського часопису «Око»; в № 7/29 (готель «Паласт») підписав зре­чення гетьман П. Скоропадський, міс­тилися підрозділи Народного комісаріату освіти УСРР, проживали відомі діячі науки і культури, державні діячі; в № 8/26 були у кін. 19 — на поч. 20 ст. конторські приміщення маєтків родини Терещенків, 1917—18 — Укра­їнський генеральний військовий штаб, начальниками якого були Б. Бобровський і О. Сливинський, 1941 — відділ культури і мистецтва Міської управи Києва, очолюваний скульптором І. Кавалерідзе; в № 10 проживав економіст-аграрник Л. Клецький; в № 12 — П. Де­мидов князь Сан-Донато, Н. Терещен­ко, містилися генеральне секретарство праці УЦР, Міністерства праці УНР та Української Держави, які очолювали М. Порш, М. Славинський; в № 23 містилася Жіноча гімназія М. Клуссінш, в якій працювали В. Адріанова-Перетц, Д. Щербаківський, церковний діяч С. Петруневич; в № 27 містилося Київське виправне арештантське відді­лення, 1918 друкувалися перші україн­ські гроші; в № 31 містилося правлін­ня Київського політехнічного товарист­ва інженерів і агрономів, проживали Я. Маркович, Є. Трегубов, в якого зу­пинявся І. Франко; в № 34 проживали І.Терещенко, М. Терещенко, містилися генеральне секретарство шляхів сполу­чення УЦР, Міністерства шляхів сполу­чення УНР і Української Держави, бу­ло обрано Директорію УНР; в № 36 проживали професори Університету св. Володимира — історик М. Довнар- Запольський; лікар, учений М. Оболонський, мовознавець Т. Флоринський; в № 46 — учений-хімік, художник, член УЦР П. Холодний; № 60 — буди­нок Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, в якому працювали відомі вчені.

Визначними пам'ятками історії є спо­руди Першої (№ 14) і Другої (№ 18) чо­ловічих гімназій, в яких навчалися, працювали в навчальних закладах та установах, розміщених у них у різний час, видатні діячі української історії.

№ 22—24 — народився митець М. Во­лошин, містилися Комерційний інсти­тут, пізніше — Київський юридичний інститут, Київський інститут народного господарства, Київський інженерно-будівельний інститут, Музично-теат­ральна академія, в яких працювали і навчалися відомі діячі науки, освіти, культури, громадсько-політичного і державного життя, відбулися установчі збори Української партії соціалістів-революціонерів, містився Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців. У розташованих на бульварі медичних корпусах Університету св. Володимира (№ 13—17) працювали відомі лікарі та вчені.

Не збереглися будинки: попередній бу­динок в садибі № 5, в якому у кін. 1900

на поч. 1901 у конторі Д. Гінзбурга працював бухгалтером і проживав політичний, радянський державний і партійний діяч, дипломат М. Дитвинов, який прибув до Києва як агент «Ис­кры», проводив тут нелегальні зустрічі з членами Київського комітету РСДРП; будинок № 10 займало 1917—18 гене­ральне секретарство праці УЦР, за Української Держави — Міністерство землеробства; в № 26/4 проживав архі­тектор О. Беретті; в № 38 жив на поч. 20 ст. правознавець, професор Універ­ситету св. Володимира М. Владимирський-Буданов; в № 50 мешкав 1904— 07 учений в галузі сільськогосподарського машинобудування, професор Київського політехнічного інституту К. Шиндлер; в № 54 у 1910-х рр. місти­лося Комерційне училище Першого товариства викладачів, директором якого був художник, учений, активний діяч Української революції П. Холодний, викладав математик О. Астряб; у садибі № 24/2 у двоповерховому будинку, зведеному у формах пізнього класи­цизму, на першому поверсі проживав у 1881—95 арх. О. Беретті; в № 38 у 1878 - 98 жив письменник, публіцист, громадсько-політичний діяч О. Кониський; в № 45 — народні артисти УРСР: артист балету М. Апухтін, співачка Л. Лобанова, співак К. Огнєвой, драма­тичний актор, народний артист СРСР А. Гашинський; в № 62 у 1900-х рр. — геолог П. Тутковський [2002].

 

 

Фотогалерея