Вулиця Леонтовича — вулиця в Шевченківському районі Києва, простягається від вулиці Богдана Хмельницького до бульвару Тараса Шевченка.

У центральному районі міста, між вул. Б. Хмельницького і бульв. Т. Шевченка. Виникла у 1860-х рр. у зв'язку з будівництвом на Ботанічній пл. споруди Володимирського собору, який є головною містобудівною домінантою навколишньої забудови. Первісну назву Гімназична — дістала 1869, тому що проходила поряд із садибою Другої чоловічої гімназії (бульв. Т. Шевченка, 18). 1921 перейменована в пам'ять композитора і хорового диригента Леонтовича Миколи Дмитровича (1877-1921).

Вулиця коротка (бл. 470 м). Будівельними правилами Києва 1861 віднесена до категорії 1-го розряду, тому будинки на ній зводилися з цегли, добротно, під контролем міського архітектора. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. її периметральна забудова складалася переважно з багатоквартирних житлових будинків з фасадами різних історичних стилів, оздобленими ліпленням або фігурним муруванням (№ 1, 2, 4, 5, 6, 7). Через близькість до університету тут з'являється будинок студентської їдальні (№3). У радянський період забудову частково реконструйовано: зведено Інститут біохімії АН УРСР (№9), у 1955 довгий наріжний будинок політехнікуму зв'язку (№ 11, архітектори В. Слізаров, 1. Лобода). З непарного боку вулиця має всього 11 номерів.

На вулиці проживали і працювали відомі вчені: В. Бец (№7), В. Бєліцер, О. Палладій, Д. Фердман, Р. Чаговець (№9), А. Шлепаков (№5), педагог А. Макаренко (№6-а), інженер-гідротехнік М. Максимович (№ 6; у дорадянський час мешкав на сучасній вул. Б. Хмельницького, 46), професор КДА 1. Малишевський (№ 4).

Фотогалерея