Одночасно здійснювалося планування провулка та прилеглої ділянки цвинтаря. Первісно триповерховий з підвалом, тинькований цегляний об'єм завершувався бляшаним дахом, пофарбованим у «дикий» колір. Прямокутний у плані з трьома ризалітами з тилу, між якими було влаштовано дерев'яні галереї на мурованих стовпах. Класицистичне оформлення чолового фасаду на час побудови збереглося, за винятком парадного гранітного ґанку та гранітного облицювання цоколю. На трьох верхніх поверхах будинку розміщувалися квартири з кухнями, в підвалі з боку двору та біля торців з боку вулиці було влаштовано чотири кухні та дев'ять льохів зі стрілчастими склепіннями. Парадні сходи в інтер'єрі виконано з чавунних плит по стрілчастих арках. Приміщення квартир опалювалися голландськими грубами з полив'яними кахлями. Оздоблення кімнат включало ліплені карнизи. На лінії вуличного фасаду на схід від будинку змуровано браму з аркою. 1889–90 чавунні парадні сходи замінено на гранітні.
1904–05 споруду перебудував підрядчик Ф. Альошин. У бічних ризалітах влаштовано вузькі тримаршові гранітні сходи та обладнано ліфти. 1969 у ході капітального ремонту будинку змінено планування, надбудовано два поверхи. П'ятиповерховий з підвалом, мурований, у плані Ш-подібний, завершений вальмовим дахом по дерев'яних кроквах з хвилястою асбофанерною покрівлею. Трисекційний. Цегляне мурування стін підвального та першого–третього поверхів на вапняному, четвертого – на цементному розчині. Стіни п'ятого поверху – з керамічних блоків на цементному розчині. Перекриття підвалу – цегляні склепіння; першого та другого поверхів – пласкі по дерев'яних балках; трьох верхніх поверхів – пласкі, залізобетонні. Побудова фасадів – центрально-осьова, симетрична. На оформленні чолового (північного) фасаду позначився вплив класицизму. Його центральну частину виявлено розкріповкою на три віконні осі. Головну вісь акцентують широкі здвоєні вікна, що повторюються на флангах фасаду. По вертикалі фасад членують карниз між першим і другим поверхами та карниз із зубцями, що завершував первісний триповерховий фасад. Вінцевий цегляний карниз з чотирма уступами. Три нижні поверхи тиньковано, високий перший – рустовано. Сучасне тинькування цоколю оформлено «під шубу».
Віконні прорізи трьох нижніх поверхів облямовано тинькованими профільованими лиштвами. Над вікнами другого поверху – горизонтальні сандрики, під вікнами – прямокутні фільонки. Високий ґанок на металевих опорах з залізобетонними сходами обладнано для окремого входу до приміщень першого поверху. Три ризаліти сходових кліток утворюють вертикальні членування тильного фасаду. Під вікнами четвертого поверху фасад перетинає карниз із зубцями. Входи до будинку влаштовано в ризалітах. Архітектурне оздоблення інтер'єрів не збереглося. Споруда – складова частина комплексу забудови цвинтаря Софійського кафедрального монастиря, яка замінила більш ранній елемент забудови монастиря – ділянку муру серед. 18 ст.
1908–29 у квартирі № 3 будинку проживав Златоверховников Михайло Данилович (1842–1929) – церковний діяч, випускник Київської духовної академії (1869), законовчитель Першої Київської гімназії (1878–1908; одночасно настоятель гімназичної Миколаївської церкви), Міністерської жіночої гімназії св. княгині Ольги (1879–83) та Третьої Київської гімназії (1883–95).
У ці роки – кафедральний протоієрей і останній настоятель собору Святої Софії як парафіяльного храму Російської православної церкви (1908–19), член Київської духовної консисторії, член єпархіальної училищної ради, товариш голови Свято-Володимирського братства, скарбник Київського відділу Імператорського православного палестинського товариства. З 1919, після передачі собору УАПЦ, відправляв служби у Трапезній (Теплій, або Малій Софії). Опублікував низку творів релігійного, історичного, просвітнього характеру на сторінках «Трудов Киевской Духовной Академии», «Церковного вестника», «Киевских епархиальных ведомостей», «Воскресного чтения» та ін. Похований на Байковому цвинтарі.
У цьому будинку у Златоверховникових бував з сім'єю Грушевський Михайло Сергійович (1866–1934) – історик, літературознавець, публіцист, голова Української Центральної Ради (1917–18), акад. ВУАН (з 1923), АН СРСР (з 1929). Підтримував добрі стосунки з ріднею дружини П. Златоверховникової (дівоче прізвище Оппокова), яка була рідною сестрою Г. Грушевської – матері М. Грушевського. За його спогадами, М. Златоверховников вірно служив РПЦ, українофільство було для нього чужим.
У кін. 1860-х рр. – 1896 у будинку мешкав Лебединцев Петро Гаврилович (1819–96) – церковний, культурногромадський діяч, краєзнавець, випускник Київської духовної академії (1843), протоієрей (з 1861). З 18 липня 18б8 – протоієрей кафедрального собору Святої Софії. Першу службу відправив 28 липня, присвятивши її ролі собору, який назвав «матір'ю всіх церков руських», в духовному житті православних країни. Одночасно – член Київського губернського присутствія із забезпечення парафіяльного духівництва (з 1864), губернського церковно-будівельного присутствія (з 1868), Київської духовної консисторії (з 1863), єпархіального попечительства про бідних духовного звання (1868–82), єпархіальної училищної ради (з 1884). 1870–73 входив до складу Комітету при Святійшому Синоді з реорганізації духовно-судової частини. До 1874 – редактор «Киевских епархиальнмх ведомостей», які заснував 1861, у 1886–96 очолював офіційну частину часопису. Опублікував у ньому низку власних досліджень краєзнавчого та історичного змісту. Разом з братом Ф. Лебединцевим брав активну участь у заснуванні 1881 визначного українознавчого журналу – «Киевская старина», перший номер якого побачив світ 1882. Був членом-засновником Історичного товариства Нестора-літописця при Київському університеті (1873) і Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії (1872), членом Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (з 1863). У Церковно-археологічному товаристві обирався заступником голови (1874–83, 1889–96), у 1880-х рр. очолював комісії товариства, одна з яких ставила за мету дослідити СвятоТроїцьку надбрамну церкву Києво-Печерської лаври як давньоруську пам'ятку, друга – відкрити фрески Кирилівської церкви в Києві. 1886 входив до складу комісій, які обстежували розпис собору Успіння Пресвятої Богородиці Лаври. Брав також участь у дослідженні інших пам'яток православної архітектури та історії. Зібрав велику книгозбірню, що містилася на хорах собору біля ризниці і за цією адресою. Заповів 1725 книг Київській духовній академії, інші видання й рукописи – собору Святої Софії для майбутньої єпархіальної бібліотеки. Був похований на Щекавицькому цвинтарі в Києві, знищеному у кін. 1920-х рр. Дослідницька робота П. Лебединцева присвячена переважно історії Києва, насамперед церковній історії. На основі знайдених джерел зробив нову реконструкцію східної частини «міста Ярослава», опублікував нові матеріали з історії Київської митрополії 16 ст., православ'я та унії 17 ст., опис Київського замку 1545 тощо. Головну увагу зосередив на впорядкуванні та дослідженні собору Святої Софії. Особисто обстежив давньоруську пам'ятку, залучивши до цієї роботи провідних фахівців і членів Церковно-археологічного товариства. Ініціював реставраційні роботи в соборі. 1882 опублікував фундаментальну монографію «Опис Києво-Софійського кафедрального собору». У кін. 19 – на поч. 20 ст. у будинку мешкали в різний час служителі останнього причту кафедрального собору Святої Софії як парафіяльного храму РПЦ: протоієрей собору, скарбник Свято-Володимирського братства, член правління Київської духовної семінарії Р. Барилович – у квартирі № 6; протодиякон собору, член Київського відділу Імператорського православного палестинського товариства М. Бистров; протоієрей, настоятель, з 1908 – ключар собору, скарбник Свято-Воло димирського братства М. Браїловський – у квартирі № 4; диякон собору П. Попов; кафедральний протоієрей (до 1908), товариш голови Свято-Володимирського братства П. Преображенський; протоієрей собору, викладач богослов'я університету і політехнічного інституту, голова Київського релігійнопросвітницького товариства Г. Прозоров – у квартирі № 2; диякон собору, секретар Свято-Володимирського братства і катехізатор його притулку для тих, хто готується до хрещення, М. Руткевич; протоієрей собору М. Стеллецький; протоієрей собору, член Київського духовно-цензурного комітету, член ради Свято-Володимирського братства
С. Трегубов – у квартирі № 1 та ін. Тепер житловий будинок, приміщення першого поверху займає банк «Україна» [1670].