Одноповерховий, мурований, у плані прямокутний, видовжений по осі північ–південь, завершений низьким вальмовим дахом з бляшаною покрівлею і двома маленькими світловими ліхтарями у східному та північному схилах. Планування тридільне, коридорно-анфіладного типу з двобічним розташуванням приміщень. Цегляне мурування стін на вапняному розчині. Перекриття пласкі.
Фасади оформлено у цегляному стилі. Чоловий східний фасад розчленовано бічними розкріповками з двома прямокутними віконними прорізами і міжвіконною пласкою нішею кожна. Вікна і фланковані фільончастими лопатками міжвіконні ніші з клинчастими перемичками прикрашено замковими каменями та вміщено у спільну пласку прямокутну нішу з двоуступчастим зубчатим завершенням. Середню частину фасаду з метричним рядом прямокутних вікон оформлено простінковими фільончастими лопатками з хрестами, зубчастим завершенням прямокутних віконних ніш, фризовим і підвіконним поясами ширинок, що продовжуються на розкріповках. Цегляний декор утворив характерну для цегляного стилю шарувату поверхню фасадної стіни. Симетрію композиції порушує зміщений у південний бік відносно центральної осі вхід у будинок, який обладнано низьким цегляним Танком і ажурним піддашком з кованого металу. Фільончасті двостулкові двері з прямокутною фрамугою вміщено у пласку нішу з двоуступчастим зубчастим завершенням.
Окремий вхід у південну частину споруди влаштовано на західному фасаді з парною кількістю отворів. У його оформленні та в оформленні тривіконних торцевих фасадів повторено прийоми, застосовані у центральній частині чолового. Фасадні стіни пофарбовано у два кольори.
З початку 1930-х рр. використовувався як гуртожиток працівників архівів. Тут проживали відомі вчені та архівісти.
1931– 37 у квартирі № 4 (одна кімната) – Грищенко Микита Минович (1900– 87) – історик педагогіки, доктор педагогічних наук (з 1956), професор (з 1958), заслужений діяч науки УРСР (з 1969), директор Науково-дослідного інституту дефектології (1948–55), заступник директора і директор Українського науково-дослідного інституту педагогіки УРСР (1955–58), професор (з 1958) і завідувач кафедри педагогіки (1960–75) Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Після закінчення Київського інституту народного господарства ім. Є. Бош (1926) викладав у навчальних закладах Києва.
1930– 32 – директор Київського інституту соціального виховання, одночасно завідував кафедрою історії народів СРСР. 1935–37 – науковий співробітник Київського обласного історичного архіву, завідувач учбовою частиною Центрального архівного управління. У червні 1937 заарештований за неправдивим звинуваченням, засуджений на десять років виправно-трудових таборів. 1940 звільнений.
Досліджував історію революційних рухів, громадянської війни, освіти і педагогіки в Україні.
1940– 41, 1944–66 – у квартирі № 1 (три кімнати) – Гудзенко Пантелеймон Петрович (1907–94) – історик, архівіст, археограф, доктор історичних наук (з 1966), професор (з 1968), заслужений діяч науки УРСР (з 1977), лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1980). З 1930 працював в архівних установах Харкова. З 1938 – в Києві, завідувач відділу, виконувач обов'язків начальника архівного відділу НКВС УРСР, 1943–48 – начальник Архівного управління МВС УРСР. З початком Великої Вітчизняної війни керував роботою з евакуації фондів державних архівів України. Очолював оперативні трупи з працівників архівів і міліції, які збирали цінні архівні документи на визволеній від тітлерівців території України. 1948–50 працював у Комісії з історії Великої Вітчизняної війни. 1950–81 – старший науковий співробітник, завідувач відділів археотрафії (1952–55, 1959), історії соціалістичного і комуністичного будівництва (1964–67), заступник директора з наукової роботи (1967–71) Інституту історії АН УРСР.
Досліджував питання історії України новітнього періоду, археотрафії, історії архівної справи.
1932–40 – у квартирі № 3 (одна кімната) – Пількевич Семен Данилович (1897–1975) – історик-архівіст, ортанізатор архівної справи в Україні, директор Державного архіву Київської області, начальник Архівного відділу УМВС по Київській обл. (1945–48), начальник Архівното управління МВС УРСР, Архівното управління при Раді Міністрів УРСР (1948–69), один з ініціаторів створення бататотомното енциклопедичного видання «Історія міст і сіл Української РСР», член Головної редколегії видання. Під час проживання в цьому будинку викладав у Київському інституті народної освіти (з 1931), 1932–37 – директор Київськото обласного історичного архіву, з 1938 – декан і старший викладач історичного факультету Київськото педатотічното інституту. За сумісництвом 1939 був директором середньої школи № 77. Досліджував історію селянських рухів в Лівобережній Україні у 2-й пол. 18 ст., історію архівної справи в радянській Україні.
1949–70 – у двокімнатній квартирі № 2 – Пшеничний Гордій Семенович (1914–94) – архівознавець, ортанізатор архівної справи. Засновник і директор Центрального державного архіву кінофотофонодокументів УРСР (1943–78). Проявив високі ортанізаційні здібності у збиранні та зберітанні кінофотофонодокументів. Для зберігання кінодокументів винайшов унікальну конструкцію першого в світовій практиці спеціального стелажа, якими були обладнані кіносховища нової будівлі архіву на вул. Солом'янській. 1981 отримав на цей винахід авторське свідоцтво. 1984 «Стелаж Пшеничного» відзначено золотою медаллю ВДНГ СРСР. 1998 архіву присвоєно ім'я Г. Пшеничного.
1944–59 – у квартирі № 8 (три кімнати) – Стрельський В'ячеслав Ілліч (1910–83) – історик, джерелознавець, організатор архівної справи, доктор історичних наук (з 1963), професор (з 1965) , один з організаторів Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, член правління та президії УТОПІК, голова Київської міської організації УТОПІК (1972–78). Під час проживання у цьому будинку – начальник науково-методичного відділу Архівного управління МВС УРСР (з лютого 1944). У складі оперативних груп НКВС та архівістів брав участь у виявленні архівних документів вермахту на звільненій від гітлерівців території України. У жовтні 1944 – серпні 1947 – директор Центрального державного історичного архіву УРСР у м. Києві. 1945 очолив новостворену кафедру архівознавства та спеціальних історичних дисциплін Київського державного університету ім. Т. Шевченка (завідував нею до 1982).
Автор кількох підручників для вузів. Досліджував питання джерелознавства, теорії і практики архівної справи, геральдики, сфрагістики, археографії та інших спеціальних історичних дисциплін.
У будинку також проживали вчені – архівісти, історики А. Грінберг (1944– 71; у квартирі № 7), О. Юрченко (1935– 41, 1944–49; у квартирі № 2) та ін.
У 1970-х рр. жильців будинку відселено. Нині в ньому міститься будівельна дільниця Київських спеціалізованих науково-реставраційних майстерень [1661].