Перші цегляні келії з'явилися 1700. Відтоді за ними закріпилася назва «келії Варваринського відділення» — на честь північного Варваринського приділу Михайлівського собору. Будівництво продовжене 1758, внаслідок чого утворився видовжений по осі схід — захід прямокутний у плані корпус, розташований ближче до дзвіниці. 1770 до нього зроблено прибудову, призначення якої точно не з'ясоване. Найвірогідніше, це була аркадна галерея, що виходила в сад. У 1774—75 «архітектури учень» Ф. Попов збудував поряд частину іншого будинку цегляних келій, до яких 1784—86 за проектом місцевого губернського землеміра, підпоручика І. Миронова прибудовано ще один об'єм. У географічному опису Києва 1784 поручика В.      Новгородцева згадуються чотири цегляні келії та п'ята, що тільки будується.

1797, за настоятеля Феофілакта Слонецького, келійні будинки під окремими високими дахами були зрівняні за висотою та по червоній лінії забудови. 1804, за настоятеля Феофана Шиянова, об'єднані спільним бляшаним дахом та вбудованими між торцями дерев'яними комірками для прочан, розширеними в 1830-х рр. У 1860 здійснено капітальну перебудову зі зміною внутрішнього планування, розібрано склепіння та залізні гурти; влаштовано нові стелі й підлоги, однакові за формою та розміром вікна, переоздоблено фа­сади.

1898—99 на місці розібраної споруди 17 19 ст. збудовано новий корпус. Автором проекту і будівником був єпархіальний арх. Є. Єрмаков. Окрім житлових кімнат монастирської братії, в цьому корпусі містилася бібліотека. За радянських часів келії використовувалися під різні державні установи.

1997 - 99 келії реконструйовані, автор проекту — арх. А. Шульгач (інститут «Укрпроектреставрація»; підрядні роботи — ЗАТ «Укрреставрація»). Будинок триповерховий (перший поверх — заглиблений у приямок напівпідвал, у муруванні якого використано цеглу розібраної будівлі 18 ст.), цегляний, пофарбований. У плані прямокутний, з двома входами й сходовими клітками, виділеними ризалітами на північному фасаді, з внутрішнім кори­дорним двобічним плануванням. Пере­криття пласкі, дах вальмовий, критий бляхою.

Архітектура фасадів вирішена у цегляному стилі із застосуванням стрічкового рустування, нішок, поребриків, сухариків, клинчастих перемичок прямокутних вікон з замковими каменями. Фасади розчленовані міжповерховими гуртами, з півдня — трьома вертикальними розкріповками. Будівлю завершує розвинений антаблемент, фриз якого складається зі здвоєних модульйонів та ширінок, заповнених діамантовим рустом.

Пам'ятка — яскравий зразок монастирських келій, збудованих під впливом «синодальної» архітектури кін. 18 — поч. 20 ст.

Використовується як навчальний корпус відкритих при монастирі Духовної академії та семінарії; у східному торці — Патріархія Української автокефальної православної церкви, у західному — приміщення музею історії Михайлівського Золотоверхого монастиря, ресторан [828].