Триярусна, цегляна, тинькована, зі Святою брамою на першому ярусі. Загальна вис. — 48,28 м. Під час відбудови над старими фундаментами по­кладено залізобетонну плиту, на другому — третьому ярусах — залізобетонні перекриття, зменшено товщину стін порівняно з первісними (від 3,0—4,0 м до 0,51—0,77 м), що дало змогу одержати додаткові приміщення для музею і церкви. Особливістю дзвіниці є видовжений по осі північ — південь прямокутний нижній ярус, у середній частині якого — склепінчастий проїзд, з боків — книжкова крамниця, сходи, вестибуль музею історії Михайлівського Золотоверхого монастиря та інші приміщення. В іконній крамниці експонується автентична стіна дзвіниці 18 ст. Значно вужчим є кубічний об'єм другого ярусу з чотирма арковими отворами, що призначався для дзвонів. Вужчий і нижчий третій ярус з невеликими чотирипелюстковими віконцями завершено позолоченою бароковою банею з ліхтариком, маківкою та хрестом (вис. 4,0 м). На фасадах, пофарбованих у блакитний колір, білим кольором виділено архітектурний декор: лопатки, карнизи й фризи, прикрашені керамічними кольоровими зірками, проміжні горизонтальні гурти, обрамлення віконних прорізів, ніші, рослинні орнаменти тощо. Заглиблені у прямокутні ніші арки проїзду на західному та східному фасадах підкреслено білими рустованими площинами, над якими — по три аркові ніші з іконами. Живописні композиції відновлено на цегляному склепінні проїзду та на відкосах муру обабіч дзвіниці. У ліхтарику бані розміщено 16 живописних зображень святих.

На верхньому ярусі встановлено годин­ник (існував у 18 ст.), пов'язаний з 60 дзвонами, виконаний фірмами «Благо­віст» і «Укрреставрація». Систему механічного сполучення дзвонів розробили інженери об'єднання «Авіант». Музичний інструмент, відомий в Європі як карильйон, і годинник автоматично керуються з комп'ютерного пульта. Унікальність київського карільйона у тому, що тут вперше в православному монастирі застосовано хроматичний набір дзвонів, з'єднаних фортепіанною системою клавіш. Комп'ютерний годинник — пожертва віденської фірми «Шауер і Закс» з електронною клавіатурою та електромагнітними пристроями до кожного із дзвонів дає змогу грати будь-які мелодії кожні 15 хвилин відповідно до заданої програми. Дзвони відбивають українські мелодії, серед яких — Гімн України, «Реве та стогне Дніпр широкий», «Пісня про Київ», «Молитва за Україну», «Многая літа» (загалом 24). 

На другому ярусі дзвіниці розташована надбрамна церква святих Василія, Іоанна Богослова та Григорія Богослова, влаштована в пам'ять про зруйновану Трьохсвятительську церкву, жертв голодомору і репресій комуністичного режиму. На цьому ж ярусі міститься частина залів музею історії Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Велику роль в оздобленні споруд Михайлівського монастиря відіграє живопис, що привертає увагу відвідувачів вже на підході до дзвіниці. На двох відкосах монастирського муру, які фланкують аванплощу перед дзвіницею, вміщено великі багатофігурні композиції. Праворуч — «Чудо архістратига Михаїла», де у центрі зображено архангела Михаїла, котрий скинув Сатаниїла; обабіч — ангели, архангели, численні святі, серед яких чимало відомих церковних діячів України. Ближче до дзвіниці — постаті фундатора Михайлівського собору князя Святополка і київського митрополита Михаїла. Ліворуч на стіні — три композиції: «П'яте чудо св. Варвари — зцілення хворого киянина», «Лики святих Жон», «Святі князі Володимир, Борис і Гліб».

У проїзді брами, на склепінні — композиція «Покрова Пресвятої Богородиці», на бічних стінах — монументальні постаті святих (княгиня Ольга, князь Володимир, апостол Андрій Первозванний та ін.). У підбаннику бані та в нішах на фасадах першого ярусу розміщено ікони, написані на шиферних плитах. Оскільки дзвіниця зведена у формах 18 ст., розпис та ікони виконано у стилістиці українського бароко. Сюжети відновлено на підставі вивчення писемних джерел і старовинних фотографій. Автори розписів — художники С. Баяндін, О. Володимирова, В. Григоров, Ю. Гузенко, Л. Дмитренко, В. Пасивенко, В. Прядка, А. Уманець та ін. Науковий керівник проекту відтворення живопису — І. Тоцька.

У церкві встановлено позолочений іконостас (архітектори Р. Кухаренко, Ю. Лосицький, художники — С. Баяндін, Ю. Гузенко).

Дзвіниця — зразок відновленої сакральної будівлі, виконаної в рисах українського бароко [826].