У 1970-х рр. будинок з’єднано переходами на рівні другого поверху з новозбудованим п’ятиповерховим інфекційним корпусом лікарні. Двоповерховий з напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний. Дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування двобічне коридорне. З метою запобігання поширенню різних інфекційних хвороб поділявся на дві частини з окремими входами, зверненими на північ, у протилежний від лікарняної забудови бік. Вирішений у цегляному стилі з елементами ренесансу. Композиція симетрична. Входи на північному фасаді виділено двома ризалітами із заокругленими наріжжями та прямими аттиками. На південному фасаді вісь симетрії позначено прямим триступінчастим аттиком. Фасадні площини розкреслено міжповерховим гуртом і міжвіконними лопатками, оформленими вгорі зубцями та фільонками. Вінцевий профільований карниз підтримують парні ступінчасті модульйони, розміщені над лопатками. Фриз декоровано смужками поребрика. Вікна прямокутні, оздоблені замковими каменями.
Споруда — невід’ємна складова комплексу лікарні, зразок архітектури медичного закладу кін. 19 ст.
Інфекційне відділення міської лікарні у дорадянський час було базовим для кафедри лікувальної діагностики університету (містилась у міській лікарні; див. ст. 301.12), завідувачі якої Ф. Льош і Ф. Яновський зробили значний внесок у дослідження й лікування заразних хвороб. Позаштатним ординатором інфекційного відділення на поч. 20 ст. був хірург Є. Черняхівський (з 1898 працював у хірургічному відділенні міської лікарні; див. ст. 301.14). Самостійну кафедру інфекційних хвороб утворено в грудні 1925. Мала у цьому будинку 23 окремі палати на 55 хворих, лабораторію. В 1941—43 евакуйована до Челябінська. Після повернення розмістилася спочатку в двоповерховому будинку неврологічного відділення міської лікарні, з жовтня 1944 — у цьому корпусі. Першим виконуючим обов’язки завідувача кафедри у 1925—27 був М. Губергріц — завідувач кафедри пропедевтики і відповідного відділення лікарні (містилося в пологовому будинку; див. ст. 301.9). 1927—41, 1943—53 загальне інфекційне відділення лікарні очолював Зюков Анатолій Матвійович (1886—1953) — терапевт, доктор медицини (з 1927), завідувач кафедри інфекційних хвороб Київського медичного інституту (з 1927). Учень Ф. Яновського, який рекомендував його на цю посаду. В міській лікарні працював також у пропедевтичній клініці (див. ст. 301.12): з 1911 — лікар-екстерн, 1913—16 — штатний ординатор. 1917 перейшов штатним ординатором на кафедру госпітальної терапевтичної клініки, з 1924—старший асистент кафедри факультетської терапії, які мали базою терапевтичне відділення міської лікарні (див. ст. 301.14).
З 1936 кафедра інфекційних хвороб мала додаткову клінічну базу у Першій міській інфекційній лікарні на території Києво-Печерської лаври, на її основі було створено Інститут інфекційних хвороб АМН СРСР, де А. Зюков за сумісництвом був науковим керівником відділів, які розробляли проблеми інфекції дихальних шляхів. Під керівництвом вченого співробітники кафедри досліджували питання патогенезу, діагностики і лікування найпоширеніших інфекційних хвороб (черевного та інших паразитарних тифів). 1936
А. Зюков вперше у світі запропонував науково обґрунтований спосіб лікування скарлатини, дизентерії, черевного тифу за допомогою донорської крові. Автор підручників з інфекційних хвороб для студентів медичних інститутів (1941, у співавт. з Б. Падалкою) і середніх медичних навчальних закладів (1949). Створив наукову школу.
Тепер Міський центр інфекційних хвороб [933].