Чотириповерховий (первісно триповерховий) на тинькованому під темно-сірий граніт цокольному поверсі, цегляний, пофарбований, у плані — замкнуте каре (первісно П-подібний) з проїздом у центрі тильного нового об'єму. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування коридорне з вестибулем і розподільчими холами при центральному й бічних входах.
Вирішений у модернізованих формах романсько-готичного стилю. Надбудований верхній поверх, ув'язаний з первісною архітектурою, включає елементи модерну (вертикальні потрійні смуги на лопатках центрального ризаліту). Провідним мотивом рівнозначного архітектурного оздоблення всіх фасадів виступає напівциркульна арка, застосована у перемичках вікон третього поверху (продубльована також на четвертому поверсі), на первісному аркатурному фризі, в декоруванні підвіконь третього поверху тощо. Прорізи нижніх поверхів переважно прямокутні. Спільні ніші вікон другого і третього поверхів підкреслені білим кольором і утворюють верхній аркадний ярус, відділений від нижнього профільованим гуртом.
Головний фасад симетричний, центральну вісь акцентовано ризалітом з головним входом, тривіконні фланги з балконами виділено розкріповками. Первісну висоту ризаліту позначено невеликими арковими віконцями, згрупованими по контуру колишнього трикутного щипця, тридільну смугу освітлення утворено великим середнім і меншими бічними арковими прорізами. Портал головного входу оформлено двома тричвертєвими колонами на п'єдесталах (капітелі відсутні), що підтримують архітрав і верхню площину з напівциркульним вікном і трикутним завершенням. Наріжжя ризаліту закріплено широкими лопатками, капітелі яких декоровано шахівницею з поребрика. Флангові вікна першого поверху аркові, інші — прямокутної форми, у рамковому обрамленні з прямими аркатурними сандриками-бровками. Ризаліти входів на бічних фасадах мають простіший вигляд: дводільну смугу освітлення на рівні другого— третього поверхів, тотожний за абрисом портал без колонок. Верхній ярус наріжжів, що прилягають до головного фасаду, виділяють три глухі арки. Будинок відзначається найбільшою репрезентативністю і монументальністю у комплексі лікарні кін. 19 — поч. 20 ст. Корпус був призначений для розміщення чоловічого терапевтичного та хірургічного відділень, кожне на 125 ліжок. 1917 у цей корпус було переведено пропедевтичну клініку кафедри лікувальної діагностики університету та жіночого медичного інституту, яка раніше містилася разом з неврологічною клінікою в іншому корпусі лікарні (див. ст. 301. 12). З утворенням 1920 Київської державної медичної академії, 1921 Київського державного медичного інституту відповідно перепідпорядковувалась і клініка. 1928 кафедру лікувальної діагностики об'єднали з кафедрою окремої патології і терапії (заснована 1893, до 1919 клінічної бази не мала) і перетворили на кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб, клініку якої 1929 перемістили у пологове відділення (див. ст. 301.9). Завідувачі кафедри очолювали одночасно і пропедевтичну клініку при ній. Серед них були відомі лікарі та вчені.
1917—19, 1922—27 пропедевтичною клінікою кафедри лікувальної діагностики Київського жіночого медичного інституту, потім — Київського медичного інституту,
1927—29 — кафедрою госпітальної терапії й клінікою при ній (містилася у цьому ж будинку) та Першим терапевтичним відділенням лікарні завідував Стражеско Микола Дмитрович (1876—1952) — терапевт, доктор медицини (з 1904), акад. ВУАН (з 1934) і АН СРСР (з 1943), акад. АМН СРСР (з 1944), заслужений діяч науки УСРР (з 1934), Герой Соціалістичної Праці (1947), організатор (1936) і перший директор Українського НДІ клі-нічної медицини. 1911—19 завідував також кафедрою лікувальної діагностики медичного відділення Вищих жіночих курсів. Одночасно працював на кафедрі факультетської терапевтичної клініки, у 1929—52 завідував нею. Учень В. Образцова під час його роботи в Олександрівській лікарні. Вдосконалив розроблені учителем методи пальпації органів черевної порожнини і безпосередньої аускультації серця. Був одним з кращих клініцистів свого часу. Всебічно досліджував проблеми серцево-судинної системи, фізіології і патології органів травлення, алергології, гематології та ін. Розробив вчення про функціональну недостатність кровообігу, разом з В. Василенком розробив класифікацію хронічної недостатності кровообігу. Створив наукову школу в галузі кардіології. У клініці М. Стражеска працювали М. Губергріц, В. Михайлов, Ф. Удинцев та інші учні В. Образцова.
1919 - 21 кафедрою і клінікою завідував Михайлов Василь Миколайович (1877—1922) — доктор медицини (з 1913), професор, завідувач кафедри окремої патології і терапії (1921—22). Одночасно з 1920 очолював терапевтичне відділення лікарні. З 1921 — голова наукової комісії лікарняної секції професійної спілки «Всемедсантруд». Досліджував проблеми патології нирок, печінки, підшлункової залози та інших органів травлення.
1919 - 28 у цьому будинку практикував також завідувач кафедри окремої патології і терапії М. Губергріц. З 1929 працював у пологовому відділенні лікарні (див. ст. 301.9).
Терапевтичне відділення лікарні (чоловіче і жіноче) було базовим для госпітальної клініки кафедри госпітальної терапії Київського університету і Київського медичного інституту. 1930 факультетську терапевтичну клініку об'єднали з госпітальною в єдину терапевтичну кафедру, на якій студенти навчалися два роки: перший — у факультетській, другий — у госпітальній клініці, що працювали на базі терапевтичного відділення міської лікарні. 1937 відновлено поділ клінік, факультетська містилася у терапевтичній клініці Київського медінституту (бульв. Т. Шевченка, 17), базою госпітальної стало відділення невідкладної терапії Жовтневої лікарні. У ній навчалися студенти як лікувального, так і педіатричного факультетів. 1941 клініку евакуйовано до Челябінська, після повернення у 1944—47 вона працювала на базі Київського військового шпиталю, 1947—50 — у міській, пізніше — в інших лікарнях міста.
Тут працювали відомі лікарі та вчені. 1917—19 — Яновський Феофіл Гаврилович (1860—1928) — терапевт, доктор медицини (з 1890), екстраординарний (з 1904), ординарний (з 1910) професор, акад. ВУАН (з 1927), один з основоположників київської терапевтичної школи. Завідувач кафедри госпітальної терапії (з 1914). Раніше очолював пропедевтичну клініку лікарні (див. ст. 301.12).
1919—27 — Виноградов Василь Васильович (1875—1927) — терапевт, доктор медицини (з 1909). У ці роки — завідувач кафедри госпітальної терапії. У міській лікарні працював ще під час навчання на медичному факультеті Київського університету, де був учнем Ф. Яновського, по закінченні якого
1904 призначений позаштатним ординатором кафедри пропедевтичної клініки, базою якої була Олександрівська лікарня, 1909—14 — приват-доцент цієї кафедри. Відомий клініцист у галузі гематології, досліджував також проблеми ендокринології, фізіології органів травлення. У цей період написав розділ «Хвороби крові і кровотворних органів» у третьому томі багатотомного порадника з приватної патології і терапії внутрішніх хвороб.
1917—37 — Свенсон Микола Олександрович (1869—1937) — терапевт, доктор медицини (з 1903). Працював в Олександрівській лікарні 1894—98 ординатором пропедевтичної клініки, з 1903 — завідувач амбулаторії, з 1904 — як приват-доцент університету з предмета окремої патології і терапії, з 1912 читав також курс дитячих хвороб на кафедрі дитячої клініки. Одночасно 1909—19 — професор, завідувач госпітальної терапевтичної клініки медичного відділення Вищих жіночих курсів (з 1916 — інститут) і чоловічого терапевтичного відділення лікарні. У ці роки завідував терапевтичним жіночим і дитячим інфекційним відділеннями лікарні, член її лікарняної ради, 1921 — 27 — завідувач кафедри госпітальної терапії. Досліджував проблеми лікування черевного тифу, запалення легенів тощо.
1926 - 37 госпітальною терапевтичною клінікою завідував М. Стражеско.
1937 - 41, 1947—51 — Удинцев Федір Аристархович (1877—1951) — терапевт, доктор медицини (з 1910), професор, завідувач кафедр окремої патології і терапії (1920—24), терапії (1932— 37), санітарно-гігієнічного факультету, госпітальної терапії (1937—51). Учень В. Образцова. Наукові праці в галузі кардіології, гастроентерології, гематології, історії медицини.
У хірургічному відділенні лікарні, яке з 1934 стало базовим для клініки кафедри загальної хірургії Київського медичного інституту, працювали відомі лікарі та вчені.
1917—38 — Зав'ялов Іван Олександрович (1880—1938) — доктор медицини (з 1912), завідувач кафедр госпітальної хірургії (1920—23), невідкладної хірургії (1924—26) і загальної хірургії (1934—38) Київського медичного інституту, завідувач хірургічного відділення (з 1910) і головний лікар міської лікарні (у 1920-х рр.). У 1914—19 працював також ординатором госпітальної хірургічної клініки медичного відділення Вищих жіночих курсів. Одним з перших у Російській державі наклав шви на рану серця, розробив методику безкровної операції при зобній хворобі. Наукові праці переважно з питань невідкладної допомоги. Створив наукову школу хірургів.
1944—55 — Іщенко Іван Миколайович (1891—1975) — хірург, доктор медичних наук (з 1941), чл.-кор. АН УРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1942), генерал-майор медичної служби. Ординатор (з 1920), завідувач кафедри загальної хірургії (1944—55), факультетської хірургії (1955—68). Одночасно у 1943—54 — лікар-консультант, головний хірург КВО, голова правлінь Республіканського, Київських міського та обласного товариств хірургів. Досліджував питання урології, хірургії черевної порожнини, клініки і терапії черепно-мозкових травм, лікування опікової хвороби. Розробив методику гангліоектомії, періартеріальної симпа- тектомії. Одним з перших в Україні започаткував застосування остеосинтезу при переломах кісток, обґрунтував доцільність застосування ендотрахеального наркозу в хірургії.
1955—73 — Коломійченко Михайло Сидорович (1892—1973) — хірург, професор (з 1936), заслужений діяч науки УРСР (з 1954), заступник директора Київського медичного інституту з наукової роботи (1930—35), декан стоматологічного факультету (1931—34). У ці роки — завідувач кафедри загальної хірургії, голова вченої ради МОЗ УРСР. Першим в Україні виконав складні пластичні операції зі створенням штучного стравоходу з тонкої і товстої кишок. Розробив та застосував на практиці метод економічної резекції щитоподібної залози. Досліджував питання хірургії стравоходу, шлунка, підшлункової залози, проблеми невідкладної хірургії, історії медицини.
1939—41 — Корейша Леонід Олександрович (1896—1973) — доктор медицини (з 1939), завідувач кафедри загальної хірургії. Наукові праці присвячено центральній регуляції серця, кровоносних судин, дихання й нейрохірургії. Вперше зареєстрував біотоки мозочка.
1929 - 41 — Корхов Іван Петрович (1888—1948) — доктор медицини (з 1920), завідувач кафедри госпітальної хірургії (1930—41, мала базою хірургічне відділення лікарні), завідувач кафедри загальної хірургії Стоматологічного інституту. Запропонував сегментарну новокаїнову блокаду при облітеруючому ендартеріїті. Виконував складні операції на органах черевної порожнини (резекція печінки) та сечостатевої системи. Вивчав роль інтрамуральних симпатичних гангліїв у етіопатогенезі виразкової хвороби, кишкову непрохідність, питання переливання крові, лікування інфікованих ран тощо. Склав підручник з окремої хірургії.
1917—29 — Черняхівський Євген Григорович (1873—1938) — хірург, доктор медицини (з 1911), перший директор Київського медичного інституту (1920—21), завідувач кафедри загальної (1921—22), факультетської хірургії (1923—29). З 1898 працював у хірургічному відділенні, 1901—09 і з 1910 — завідувач хірургічного заразного (інфекційного) відділення для дорослих міської лікарні. 1929 заарештований у т. зв. справі Спілки визволення України, згодом звільнений, залишався безробітним до кінця життя.
Розробляв питання серцево-судинної хірургії, першим у Києві ушив рану серця (1904), удосконаливши судинний шов, 1914 в умовах експерименту пересадив тварині нирку у пахову ділянку. Зробив значний внесок у розробку і практичне втілення методу переливання крові. Розробив оригінальний метод операції при мимовільній гангрені кінцівок. Одним з перших вітчизняних хірургів виконав трепанацію черепа при гнійному спинномозковому менінгіті.
2000 після закінчення реконструкції у будівлі розмістилися Перше та Друге урологічне відділення лікарні, а також Міський урологічний центр і кафедра урології Національного медичного університету ім. О. Богомольця [942].