Двоповерховий з напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані симетричний Т-подібний, з тильними фланговими крилами і трьома ризалітами на чоловому фасаді. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування коридорне з винесенням колишніх операційних приміщень до тильного центрального об'єму.
Вирішений у цегляному стилі з елементами ренесансної архітектури. Ризаліти головного п'ятидільного фасаду виділено верхніми арковими прорізами, обрамленими архівольтами, що спираються на міжвіконні пілястри першого-другого поверхів. Мотив великої глухої аркатури продовжено на бічних фасадах. Перший поверх рустований, прорізаний прямокутними вікнами з віяловими замковими каменями. Прямокутні вікна на заглиблених площинах чолового фасаду оформлено напівлиштвами, поєднаними горизонтальною смугою. Між першим і другим поверхами — декоративний пояс з викладених із цегли восьмираменних хрестів, характерних для періоду модерну. Центральний вхід оформлено у вигляді тамбура з напівциркульним вікном верхнього світла. Споруду увінчує розвинений карниз значного виносу. На тильному і бічних фасадах застосовано тотожні архітектурні деталі.

Будинок є складовою частиною комплексу історичної забудови лікарні, відзначається добре збереженим виразним декором.
З 1920 тут містилося гінекологічне та післяпологове відділення.
1920—41 в ньому працював Соколов Феодосій Онисимович (1870—1942) — акушер-гінеколог, доктор медицини (з 1909). У 1897—99 вивчав акушерство у пологовому будинку Олександрівської лікарні. 1920 організував кафедру акушерства та гінекології № 2 Київського медичного інституту, її завідувач (до 1942), ординатор і завідувач гінекологічного та післяпологового відділення Жовтневої лікарні. З 1924 завідував клініками медінституту — акушерською (містилася на сучасному бульв. Т. Шевченка, 17) і гінекологічною (базовою для неї було це відділення лікарні). 1936 кафедру поділено на дві: лікувального і педіатричного факультетів, до 1941 очолював кафедру на лікувальному факультеті з клінічною базою у Жовтневій лікарні. 1927 і 1928 — член Оргбюро з проведення Українського (Київ) і Всесоюзного (Москва) акушерсько-гінекологічних з’їздів, 1938 брав участь в організації і проведенні 2-го Українського з’їзду акушерів і гінекологів, голова його Оргбюро. За сумісництвом — консультант санчастини НКВС, медчастини ЦК КП(б)У. Очолював Київське акушерсько -гінекологічне товариство. Вперше почав широко оперувати при запальних процесах жіночої статевої сфери. Досліджував проблеми лікування інфекцій жіночої статевої сфери, питання впливу трансфузії крові та її замінників на організм, вагітності, маткових кровотеч тощо.
Гінекологічного та хірургічного відділення корпус
1939—41 у відділенні працював Буйко Петро Михайлович (1895—1943) — акушер-гінеколог, директор Українського НДІ охорони материнства і дитинства (1933—38, з 1950 носить ім’я лікаря), професор Першого київського медичного інституту (з 1938), доктор медичних наук (з 1940), учасник партизанського руху під час Великої Вітчизняної війни (живцем спалений нацистами), Герой Радянського Союзу (1944; посмертно). Досліджував питання профілактики і терапії розривів промежини при пологах, лікування міхурово-піхвових нориць. Запропонував метод фістулографії з гомотрансплантацією плаценти на ушитий дефект сечового міхура.
З кін. 1943 до закінчення ремонту клініки на бульв. Т. Шевченка, 17 у цьому відділенні містилася кафедра акушерства та гінекології № 1 з клінікою Київського медичного інституту, яку очолював у 1938—58 Лур’є Олександр Юдимович (1897—1958) — акушер-гінеколог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки УРСР (1958). 1938 з ініціативи вченого вперше в країні впроваджено знеболювання пологів, аналіз кожного випадку материнської і дитячої смертності, введений в усіх республіках СРСР, з повоєнного часу — масові профілактичні огляди жінок, кабінети патології клімаксу, статевого визрівання. Наукові праці присвячено питанням боротьби з материнською смертністю, знеболювання пологів, запобігання раку жіночих статевих органів та його лікування, організації акушерської допомоги тощо. З 1940-х рр., після переїзду кафедри № 1, сюди перемістилася кафедра акушерства та гінекології № 2, яку в 1942—53 очолював Ольшанецький Олександр Мойсейович (1887—1953) — акушер-гінеколог, доктор медичних наук (з 1936), заслужений діяч науки УРСР (з 1946). Досліджував питання діагностики та лікування жіночого безпліддя, позаматкової вагітності, регуляції пологової діяльності, історії медицини. Створив на кафедрі одну з перших ендокринологічних лабораторій. Очолював Київське наукове товариство акушерів-гінекологів, був одним з організаторів акушерсько-гінекологічної служби України.
Тепер Міський центр гінекологічної ендокринології з лапароскопічною хірургією, відділення денного гінекологічного стаціонару і відділення вертеброневрології (остеохондрозу) міської лікарні, науково-дослідний центр нейроортопедії при Національному медичному університеті ім. О. Богомольця [930].