До поч. 1840‑х рр. — періоду завершення мурування монастирської огорожі на даній ділянці — тут містилася невелика мурована сторожка. 1847 за проектом арх. П. Спарро замість сторожки споруджено одноповерхову муровану будівлю у стилі класицизм, що слугувала братською лазнею. Роботи провів підрядчик — київський купець М. Овсянников. У 1890-х рр. над нею зведено другий поверх у цегляному стилі.

Будинок двоповерховий у східній частині та одноповерховий з нагірного боку, мурований з цегли на вапняному розчині, частково тинькований (перший поверх), побілений, у плані прямокутний, видовжений по осі схід—захід. Дах вальмовий, покрівля бляшана. Планування секційно-коридорного типу. Перекриття пласкі дерев'яні. На оформленні фасадів позначився вплив класицизму (на рівні першого поверху) та цегляного стилю (на рівні другого поверху).

Фасади вирішено нерівноцінно. Північний фасад, включений в огорожу, глухий, нетинькований, поділений на два яруси міжповерховим карнизом. Площину стіни нижнього ярусу членують лопатки, верхній ярус декоровано пояском поребрика. Найбільше оздоблено південний та східний фасади на рівні другого поверху, наріжжя яких підкреслено лопатками, обробленими ширинками. Ритмічно розташовані прямокутні віконні прорізи декоровано масивними пласкими П-подібними сандриками зі стилізованими замками. Розвинений вінцевий карниз підкреслено пояском поребрика. На південному фасаді — дерев'яні криті сходи, що ведуть на другий поверх.

Будинок — невід'ємна складова архітектурного ансамблю монастиря [1806].