Будівельними роботами керував підрядчик Проценко. 1869 худ. Г. Мартиненко розписав стіни храму. 1900—01 проведено капітальний ремонт споруди: перекладено мармурову підлогу, перетерто тиньк стін, позолочено хрести. 1906—07 дерев'яні конструкції бані замінено на металеві. 1930 розібрано баню й кокошники фасадів. У кін. 1940-х рр. церкву пристосовано під фабрику дитячого одягу, надбудовано два поверхи, влаштовано балкові перекриття тощо. Після передачі храму у вересні 1993 монастирю, споруджено тимчасову баню з дерев'яних конструкцій у змінених формах. 1994—99 проведено ремонтно-реставраційні роботи, внаслідок яких споруда ззовні набула первісного вигляду. Оформлення інтер'єрів досліджено і законсервовано.

 Зального типу, мурована, тинькована, у плані прямокутна. Східну частину об'єму завершує велика баня на високому восьмигранному підбаннику. Внутрішній простір членовано чотирма парами стовпів на три нави, середня з яких вдвічі ширша за бічні. Будівлю перекрито циліндричними лучковими склепіннями на підпружних арках. Фасади членовано ритмом пілястр доричного ордера. Великі віконні прорізи з півциркульними перемичками облямовано виконаними в тиньку кілеподіними лиштвами. Акцентні елементи декору — масивні фронтони-аттики у формі кокошників розташовано по два на поздовжніх фасадах та по три на торцевих.

Церква — яскравий зразок культової споруди серед. 19 ст. у характерному для творчості арх. П. Спарро неоросійському стилі, невід'ємна складова архітектурного ансамблю монастиря [1801].