До 1821 на кошти, виділені з царської казни, за проектом арх. А. Меленського споруду відновлено з частковим використанням старих стін. Було розібрано муроване шатро, надбудовано поверх і баню зі шпилем у стилі класицизм. Роботи з оздоблення дзвіниці виконано під керівництвом київських підрядчиків П. Кукуніна та В. Сєрикова. Відбудову проведено з відхиленнями від проекту — у спрощених формах: двоколонний портик на чоловому фасаді замінено рустованими пілястрами, які фланкують арковий проїзд; не відновлено ліплений рельєф «Всевидюче Око» на підбаннику дзвіниці тощо. Надалі здійснювалися, в основному, поточні ремонти, які не привели до істотних змін екстер'єру споруди. Виняток становили капітальний ремонт 1900, коли шпиль дзвіниці було прикрашено позолоченими зірками, та ремонтно-відновлювальні роботи повоєнного періоду (кін. 1940-х — поч. 1950-   х рр.), під час яких змінено абриси і пропорції бані та шпиля. До наших днів споруда добре зберегла форми архітектури класицизму, набуті під час реконструкції 1820‑х рр.

Чотириярусна, мурована, тинькована, у плані квадратна, увінчана банею з високим шпилем. У першому ярусі ацентрично на осі схід—захід влаштовано проїзд під циліндричним склепінням. З південного боку від нього — два приміщення для воротарів та сходи на верхні яруси.

Глухі фасади двох нижніх ярусів слабо розчленовано. Пластично найбільш виразний третій — дзвоновий ярус, відкритий з чотирьох боків арковими отворами із замковими каменями. Усі фасади ярусу оформлено двоколонними портиками тосканського ордера з трикутними фронтонами, акцентованими великомірними модульйонами. Отвори огороджено балюстрадами. На наріжжях встановлено декоративні вази. Четвертий ярус вирішено у вигляді високого круглоциліндричного підбанника з чотирма циркульними отворами та здвоєними пілястрами між ними.

Дзвіниця — яскравий зразок культової споруди у стилі класицизм та один із кращих творів арх. А. Меленського [1796].