Історія цієї садиби бере свій початок з 1800-1803 рр., коли тільки-но починали розбудовуватися Липки. Земельну ділянку неподалік Царського палацу по Липській одержав купець Т. О. Бухтєєв (за свідченням сучасників, доволі крупний ділок). Йому виставили умови: побудувати будинок із цегли, причому за два роки. Такої вимоги не ставили" представникам інших, але аристократичних родин, як-от графові М. Рум'янцеву, цивільним губернаторам В. Милащевичу, М. Короб'їну та іншим. Не віднімали у великого панства на Липках і садиб, якщо власник не встиг забудувати її у встановлений термін - два роки. У купця Бухтєєва садибу відібрали, щоправда, надавши відстрочку, але "із взятою підпискою, щоби він, Бухтєєв, впродовж 1803 року неодмінно спорудив кам'яний будинок". Цегляний будинок був зведений і в 1812 р. - готовий. Родина Бухтєєва жила в ньому до середини XIX ст. Але за великі борги на його нерухомість 1815 р. була призначена опіка, і будинок по Липській, 9 знаходився під опікою.У міському архіві зберігся документ, датований 20 лютого 1852 р., де зазначено, що "Будинок Бухтєєва на Кловській (нині вул. Липська) - під опікою Самойловича, спадкоємці вивезли всі меблі й срібло". 

В 1869 р. садибу по вул. Липській, 9, площею 785,5 кв. саж. (0,36 га) придбав поміщик, титулярний радник Анатолій Вікторович Гудим-Левкович. Він походив з давнього українського дворянського роду, один із засновників у Києві Приватного банку (1868), працював у Київському земельному банку, очолював Промисловий банк. Ставши власником садиби по вул. Липській, 9, А. Гудим-Левкович замовив проект особняка архітектору Олександру Яковичу Шіле, під керівництвом якого й був споруджений 1872 р. представницький будинок - двоповерховий особняк по вул. Липській, 9, що був дійсно чудовим ренесансним палацом. 

Двоповерховий особняк по вул. Липській, 9 був дійсно чудовим ренесансним палацом на 42 кімнати, з мармуровими сходами. У 30-и кімнатах стіни було поклеєно шпалерами, у 15-и - паркетна підлога, підлоги мармурової - 13 сажнів. Опис особняка від 2 грудня 1884 р. подає й такі дані: всіх дверей 75, з них сім дубові, при дверях всі замки закордонні й прибори на верхньому поверсі бронзові позолочені, а на нижньому - прості. Вікон подвійних дубових натуральних з бемським склом - 66, мармурових підвіконь - 40, камінів чавунних - 5, груб - 42, з них кахляних полив'яних - 3, решта - прості, поклеєні шпалерами. Стеля у п'яти, а стіни у трьох кімнатах - ліпної роботи. На садибі знаходився двоповерховий флігель - низ кам'яний, верх дерев'яний. Флігель сполучався з особняком "висячим коридором". У флігелі було три кухні, 8 людських, шість кімнат, три коридори. Крім того, на садибі стояла дерев'яна одноповерхова споруда на кам'яному підмурку, де було три сіновали, два відділення для сушіння білизни, три екіпажні сараї, по 4 комори й льодовні, три кучерські кімнати. Подвір'я було забруковано.

Ще у лютому 1885 р. А. Гудим-Левкович продав садибу по вул. Катерининській, 9 купчисі 1-ї гільдії Берті Самуйлівні Бродській. Вона й переїхала у цей чудовий особняк. На той час нова власниця була вдовою - 1883 р. помер її чоловік - купець 1-ї гільдії Зельман Маркович Бродський, брат цукропромисловця Ізраїля Бродського, крупний домовласник Києва. В 1887 р. Берта Самуйлівна померла, і за роздільним актом 1888 р. садиба на Катерининській, 9, оцінена в 75 тис руб., перейшла у власність трьох доньок Бродських: Ревекки, Марії та Єви. З часом власником садиби став їхній двоюрідний брат - Лев Ізраїлович Бродський. Старі путівники по Києву писали, що в ренесансному палаці Льва Бродського зберігається чудова колекція картин та різних мистецьких творів. 

Особняк Л. Бродського зазнав руйнації під час єврейського погрому восени 1905 р., щоправда, не настільки драматичного, як на Садовій, 4 та 5 (див.).

1918 р., з приходом до Києва німецьких військ, особняк був реквізований і зайнятий штабом 437-ї команди у складі 40 вояків. Стайню і каретний сарай німці перетворили на житлові приміщення.

Сучасного вигляду будинок набув після 1940 р., коли архітектурна майстерня при Київському державному художньому інституті під керівництвом професора В. М. Рикова за авторством Т. Тандаріна виконала проект надбудови. 

Замовником виступив Український музичний фонд. Призначення - житловий будинок.При надбудові перші два поверхи залишилися незмінними: тягнутий руст, два в'їзди, обрамовані великими кам'яними тумбами для захисту стін від матиць коліс екіпажів. На жаль, втрачено ажурні ковані стулки воріт. Другий поверх потинькованого фасаду так само прикрашають пілястри з корінфськими капітелями, класичне обрамування високих вікон та каріатиди у міжвіконнях подвійних вікон.