Згадується у переліку мурованих споруд монастиря, складеному до пожежі 1772. Після пожежі, що поширилася на друкарню з прибудовами, відремонтована. На місці свого сучасного розташування позначена на планах монастиря 2-ї пол. 18 ст. Архівні джерела кін. 18 ст. містять відомості про ливарний дім, чи келію для відливання літер. Існування у 18 ст. мурованого будинку словолитні підтверджено митрополитом Самуїлом (Миславським) у книзі «Короткий опис Києво-Печерської лаври».
Будинок значно розширено за митрополита Серапіона Александровського (1803—22). Він позначений на планах у виданнях митрополита Євгенія (Бол- ховітінова) «Опис Києво-Печерської лаври» (1826) та історика М. Берлинсь- кого «Короткий опис Києва» (1820) та ін. 1830 фігурну та літерну словолитню реконструйовано. 1862—63 за проектом військового інж. Г. Водоп'янова надбудовано другий поверх. Роботи виконав муляр І. Горюнов, тинькування — П. Канушкін. Згодом біля входу на рівні другого поверху, замість містка, споруджено ґанок з півциркульними в плані сходами обабіч. Разом з іншими спорудами у комплексі друкарні неодноразово пошкоджена пожежами, після чого відремонтована. 1865 між будинками друкарні та словолитні споруджено браму. В 1890-х рр. Проведено капітальний ремонт, під час якого перебудовано дах, влаштовано перекриття по металевих балках, відремонто-вано мурування східної стіни тощо.
В листопаді 1919 у будинок влучив снаряд. 1920 словолитню націоналізовано і разом з друкарнею передано Наркомвідділу друкувальних робіт. З 1922 — у віданні ВУАН. Після закриття друкарні в 1936—41 приміщення використовувалися Центральним історичним музеєм ім. Т. Шевченка. 1942—43 будівля зазнала значних пошкоджень. У 1948 — на поч. 1950-х рр. відремонтована.
Двоповерхова, цегляна, частково тинькована, пофарбована, у плані трапецієподібна з північним ризалітом під ґанком головного входу. Дах вальмовий з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування анфіладно-коридорне. Перекриття першого поверху — цегляні склепіння по металевих балках, другого — пласкі.
У ході робіт на південному фасаді виявлено мурування 18 ст. З 1954 у будинку словолитні містився гуртожиток технікуму підготовки культпросвітпра- цівників. 1972—73 проведено капітальний ремонт під керівництвом архітекторів В. Корнєєвої та Н. Селіванової.
Вирішена еклектично з використанням російсько-візантійських і готичних мотивів. Три відкриті для огляду фасади з різною кількістю віконних осей (три — з півночі, чотири — з півдня, шість — із заходу) мають рівнозначне архітектурне оформлення. їхні центральні частини підкреслено трикутними щипцями, на другому поверсі фланковано гранчастими лопатками, що завершуються гранчастими стовпчиками, підвищеними над рівнем декорованого ширинками невисокого аттика. Гори-зонтальні членування визначено міжповерховим, профільованим підвіконними гуртами і вінцевим карнизом. Віконні прорізи першого поверху невеликі прямокутні, на західному і північному фасадах прикрашені лучковими сандриками, на другому поверсі — з півциркульними перемичками, на південному і західному фасадах декоровані широкими архівольтами, що спираються на встановлені на кронштейнах пілястри. На північному фасаді півциркульні вікна другого поверху обабіч головного входу увінчано кілеподібними сандриками. Прямокутний отвір входу на другому поверсі на центральній осі облямовано лиштвою та оснащено півкругло-циліндричним металевим піддашком з бляшаним покриттям на ажурних металевих кронштейнах. З рівня подвір'я до ґанку (на другий поверх) ведуть одномаршові сходи з ажурним металевим огородженням. Архітектуру брами вирішено в єдиній стилістиці зі словолитнею. Обрамлений рустуванням півциркульний арковий отвір фланковано гранчастими пілонами, увінчаними стовпчиками. Розвинена вінцева частина чолового фасаду складається з аркатурного фриза, карниза та підвищеного центрального прямокутного аттика між гранчастими стовпчиками. До 1980-х рр. у верхній частині брами цеглою було викладено дату спорудження — «1865». Отвір брами на половину висоти закривають глухі металеві стулки.
Завдяки оригінальному архітектурному завершенню обидві споруди сприймаються як акцентні на шляху до нижньої брами верхньої території Лаври. Пам'ятка пов'язана з розвитком видавничої діяльності монастиря. Перші писемні згадки про словолитну справу в друкарні Києво-Печерської лаври належать до 1630, коли у надрукованій тут «Імнології», серед авторів віршів, зазначено «словолеателя» Леонтія (Єрусалимовича). У 17—18 ст. разом зі шрифтами, які закуповували для друкарні, використовували також відлиті у лаврській словолитні. Високому рівню оформлення книжок сприяли художні шрифти, особливо фігурні заголовні та кінцеві літери, які виготовляли за малюнками лаврських художників. У 16 — на поч. 19 ст. тут працювали словолитники — ченці Донат, Григорій (Відзерський), Іануарій, Лаврентій, Іван (Йосипович), Іван (Медвідь), Іван (Щербацький) та ін. Поширенню словолитної справи сприяло надання 1787 друкарні Лаври дозволу друкувати книжки цивільним «різного почерку шрифтом, як російською, так й іноземними мовами». У кін. 18 ст. словолитня мала вісім словолитних печей, значну кількість пуансонів і шрифтів, серед яких дев'ять слов'янських.
У 1-й пол. 19 ст. разом з лаврськими майстрами П. Корсаковим і С. Песцовим, які налагоджували обладнання, виготовляли та відливали шрифти, працювали й іноземці, зокрема, прусський підданий Я. Аппельбаум. 1841 затверджено інструкцію про друкарню, де зазначено словолитне відділення. У 1860-х рр. удосконалено обладнання, влаштовано літографічне та стереотипне відділення. В 2-й пол. 19 ст. лаврська словолитня була однією з найкращих у країні.
Тепер у будівлі міститься дирекція Музею книги та друкарства України [1427].