Дядько відомого політичного та військового діяча 18 ст. Іскри Захара Юрійовича — нащадка гетьмана Я. Острянина (Остряниці), зять полтавського полковника Федора Жученка — соратника гетьмана Б. Хмельницького, свояк генерального писаря Кочубея Василя Леон- тійовича.
З 1683 — осавул Полтавського полку, бл. 1696—1703 — полковник, 1703—? — знатний військовий товариш. Брав участь у походах українсько- російських військ 1696—97 на турецько-татарські фортеці Ісламкермен, Ки- зикермен, Тавань, Шингірей. 1700—01 відзначився у боях проти шведської армії. Через конфлікт з гетьманом І. Мазепою 1703 позбавлений полковницької булави.
Кочубей Василь Леонтійович (1640 — 15/26.07.1708, неподалік с. Борщагівка, тепер Погребищенський р-н, Вінницька обл.) — державний діяч. Його доньки були одружені з представниками козацької старшини: Мотря (хрещениця гетьмана І. Мазепи) — з генеральним суддею Василем Чуйке- вичем; Ганна — з ніжинським полковником Іваном Обидовським — племінником І. Мазепи.
За гетьмана І. Самойловича — управитель Генеральної військової канцелярії. За часів гетьмана І. Мазепи — генеральний писар (1687—99), генеральний суддя (1699—1708). Брав участь в Азовських походах 1695—96. Був довіреною особою І. Мазепи, разом з яким починав службу у гетьманів П. Дорошенка, І. Самойловича. 1706—08 призначався наказним гетьманом. З 1704 конфліктував з І. Мазепою через його політичну орієнтацію на Річ Посполиту. Відносини з гетьманом ще більше загострилися внаслідок його бажання одружитися з Мотрею Кочубей.
У лютому 1708 І. Іскра зустрівся з охтирським полковником Ф. Осиповим і переказав йому для передачі російському цареві Петру І від імені В. Кочубея про плани І. Мазепи перейти на бік польського короля С. Лещинського і шведського короля Карла XII та підбурювання гетьманом українських козаків на повстання проти Петра І. Довідавшись, що російський цар не повірив доносу і звелів заарештувати І. Іскру та В. Кочубея, у березні 1708 вони сховалися зі своїми прибічниками в містечку Красному Куті Охтирського полку, у квітні втекли до Вітебська, де перебувала царська похідна канцелярія, приїхали у ставку царя, були заарештовані. Під час слідства (у Смоленську), не витримавши тортур, зреклися від своїх звинувачень. За наказом Петра І їх видали І. Мазепі.
За рішенням козацького військового суду, І. Іскру та В. Кочубея було прилюдно страчено (обезглавлено) в козацькому таборі поблизу с. Борщагівка. Після переходу І. Мазепи до Карла ХІІ їх визнали невинними, маєтки повернули рідним.
Поховані у Києво-Печерській лаврі 16 липня 1708. Того ж року на могилі встановлено білий кам'яний надгробок з епітафією та написом про день і місце страти й дату поховання небіжчиків; 1895 — чавунну плиту (розміри 0,6 х 2,0 м), що збереглася до сьогодні, рельєфний напис на якій повторює попередній. Вгорі — рельєфні зображення сонця (ліворуч), місяця (праворуч), нижче — хреста з Адамо-вою головою під ним в обрамленні променів.
Праворуч від могили І. Іскри та В. Кочубея поховані Краснощоков Андрій Іванович (?—1760) — полковник Донського похідного війська, учасник Семилітньої війни 1756—63 і Фролов Федір Іванович (?—1.08.1739) — донський козак, учасник російсько-турецької війни 1735—39. Чавунні плити на їхніх могилах виготовлені за одним зразком з надгробком І. Іскри та В. Кочубея. На поч. 20 ст. усі три поховання об'єднано спільною металевою огорожею лінійного малюнка, яка була пошкоджена 1941 під час вибуху собору Успіння Пресвятої Богородиці. Після війни огорожу відремонтовано.