У 2-й пол. 17 ст. зведено Г-подібну в плані муровану споруду, що містила пекарську залу (збереглася) з печами вздовж північної стіни та проскурню (знесена). Інтер'єр і пекарську піч зображено на гравюрі до розповіді про проскурників Спиридона та Никодима у «Києво-Печерському патерику» видання 1702. У кін. 17-на поч. 18 ст. до північної стіни пекарської зали прибудовано двокамерну келію (ймовірно, за проектом арх. Д. Аксамитова). 1718 споруду пошкоджено пожежею. 1721-27 за участю С. Ковніра до північного фасаду келії прибудовано книжкову крамницю. Пізніше, для надання споруді архітектурної цілісності, невисоку келію надбудовано зі зміною декору фасаду (зокрема на місці наріжних колонок зроблено пілястри). У 1770-х рр. над спорудою зведено горищні приміщення з фронтонами барокової фор-ми майстром С. Ковніром. 1772 високе горище книжкової крамниці пристосовано для господарських потреб. При цьому прорубане вікно врізано у вінцевий карниз. 1818 обмірне креслення західного фасаду виконав арх. А. Меленський. У 19 ст. корпус частково перебудовано. До 1920-х рр. барокові фронтони на чоловому фасаді увінчували невеликі позолочені хрести.
У книжковій крамниці, де продавали книжки прочанам, існувала також книжково-посилочна лавка, яка з 1860-х рр. надсилала через поштово- транспортні контори у різні населені пунктиРосійської імперії та за кордон продукцію лаврської друкарні на замовлення: книжки, священні зображення та краєвиди. Використання першого поверху крамниці лишалося незмінним з 18 ст. до 1918.
Другий — горищний поверх — змінював функціональне призначення і тому зазнав деяких перепланувань. Тут розташовувалися складські й житлові приміщення, в кін. 19 ст. — палітурня (звідси переведена у корпус № 15), житло хлопчиків — учнів друкарні тощо. 1918 приміщення книжкової крамниці переобладнано для Церковно-археологічного музею, колекції якого згодом передано Лаврському музею культів та побуту. З 1924 до кін. 1930-х рр. у корпусі містилася хлібопекарня Соцробкоопу. В 1920-х рр. частину будинку займали націоналізовані архіви Київської консисторії та військово-революційні архіви, 4-е відділення Центрального архівного управління, деякі приміщення використовувалися під житло.
1924 частково згорів дах. У червні-серпні 1928 проведено ремонт. Великої руйнації будівлі завдала контора з розбирання зруйнованих споруд, що діяла на верхній території Лаври у 1942-43: було розібрано дах, вилучено віконні заповнення, внаслідок чого обвалилися склепіння пекарської зали. Пізніше окремі приміщення й підвали використовувалися під склади. Реставрацію проведено 1958-63 (архітектори М. Говденко, Є. Пламеницька, інж. А. Малиновська): закріплено цегляні конструкції стін і склепінь, над пошкодженими склепіннями зведено залізобетонні оболонки, зроблено залізобетонні склепіння над пекарською залою, влаштовано двоє сходів на другий (горищний) поверх, реставровано фронтони, келію (виявлена передреставраційними дослідженнями), первісні прорізи й декор фасадів.
За постановою Ради Міністрів УРСР від листопада 1963 корпус передано для розміщення в ньому Державного музею історичних коштовностей Української РСР, який відкрився для відвідувачів 1969.
Будинок двоповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, побілений, у плані складної конфігурації, з невисокими ризалітами наближений до прямокутного, витягнутий по осі північ-південь. Перекритий двосхилим високим дахом з діагонально розташованими квадратами бляхи. Загальні габарити плану — 49,0х13,0 м. Складається з трьох різночасових архітектурних об'ємів. У плануванні північного — колишньої книжкової крамниці — простежуються традиції української народної архітектури (хата на дві половини): у центрі сіни, обабіч них — по три приміщення — одне велике і два малі. Входи влаштовано в ризалітах західного та східного фасадів. Інший вхід у будинок — на західному фасаді середнього об'єму колишньої келії. Стіни (товщина — 1,5 м) найдавнішої південної частини корпусу — колишньої пекарської зали — складено із жолобчастої цегли (29,0-30,0х15,5-16,0х5,5-6,5 см). У муруванні використано великі валуни. Келію викладено з цегли (28,0х14,0х4,5 см), якої не виявлено в спорудах Лаври після 17 ст. Цегла найбільшого об'єму споруди — колишньої книжкової крамниці — гладенька (29,0-30,0х15,0-16,0х6,0-6,5 см). Усі приміщення першого поверху та підвалу перекрито склепіннями — хрещатими й циліндричними з розпалубками над прорізами, другого — залізобетонними, гранчастими.
Фасади вирішено у формах українського бароко. Чоловий (західний), звернений до площі фасад, розчленовано міжвіконними пілястрами, які розкріпову- ють антаблемент, та увінчано рядом різноманітних за формою, насичених цегляним і ліпленим декором фронтонів, що створюють виразний архітектурно-художній образ споруди. Фронтони з арковими вікнами та блендами оформлено пілястрами, волютами, трикутними й півкруглими сандриками зі шпилями. Окремий фронтон з півколонами іонічного ордера завершує західний фасад ризаліту, стіни якого розчленовано оригінальними пілястрами, розкресленими валиками на прямокутні фільонки. Аркові вікна першого поверху заглиблено в площину стіни: в об'ємі пекарської зали їх окреслено простим перспективним обрамленням, в об'ємі крамниці завершено півциркульними тимпанами із заповненням у вигляді мушлів та напіврозеток.
На розкритому під час реставрації фрагменті фасаду колишніх келій — прикрашений перлинами перспективний портал, тричвертєві колони на постаментах, зубчастий поребрик карниза. На тильному, простішому за архітектурою фасаді з трьома по-збавленими декору фігурними фронтонами залишено зондаж мурування на місці прилягання стін первісної проскурні.
Ковнірівський корпус — шедевр барокової архітектури в Україні.
Тепер — Музей історичних коштовностей України, філіал Національного музею історії України
[1420].