Північним торцем прилягає до будинку намісника (корпус № 1), південний видовжений фасад звернений до митрополичого саду. Споруджено на місці сараю та цегляного будинку 19 ст., в якому містилися кухня та келії кухарів і садівників, за проектом арх. Є. Єрмакова, за розпорядженням і коштом митрополита Київського і Галицького, священноархімандрита Києво-Печерської лаври Флавіана (Городецького) для бібліотеки, яку він передав у дар монастирю. Залізобетонні перекриття по двотаврових металевих балках (другого поверху кесоновані) зробила контора К. Зоммер-Радкевича, ліплене оздоблення стелі читальної зали виконав ск. Ф. Соколов (не збереглося), піддашок над входом — майстер А. Дзюба. На першому поверсі у північному крилі розміщувалася читальна зала бібліотеки, у трьох кімнатах другого поверху — книгосховище. У південному крилі будинку — дев'ять келій кухарів і садівників, кухня, на другому поверсі — келії бібліотекарів. Згодом на другому поверсі будинку намісника пробито стіну і влаштовано двері у бібліотеку (тепер закладено). 1909 у зв'язку з відкриттям бібліотеки шафи та вітрини для книжок виконала столярна майстерня І. Прядченка. Над внутрішніми дверима читальної зали вмонтовано білу мармурову дошку з назвою бібліотеки, що була виготовлена в київській майстерні мармурових і гранітних справ І. Дрекслера (втрачена). Споруду пошкоджено артобстрілами 9—11 червня 1920 під час польсько-більшовицької війни. Значної руйнації зазнала в 1942—43. У 1953 за проектом арх. І. Михайловського (розроблений 1948) будинок відремонтовано майстернею тресту «Будмонумент» без відновлення ліпленого декору. 1965 Українське спеціальне науково-виробниче реставраційне управління провело ремонтні роботи, під час яких, крім загальних робіт, відновлено аттик і піддашок над входом, розібрано кахляні груби. Будівля двоповерхова з підвалом, цегляна, у плані Г-подібна, обидва крила завершуються двосхилим низьким дахом з бляшаною покрівлею. Планування двосекційне, переважно коридорне з однобічним розташуванням приміщень. Головне крило має два входи: з боку чолового (східного) та дворового фасадів, вкриті піддашками з оригінальним візерунком із гнутого смугового заліза. Окремий вхід у підвальне приміщення влаштовано на дворовому фасаді. Перекриття підвального приміщення — цегляні склепіння по металевих балках. Вхід у південне крило — в центрі фасаду, перекриття залізобетонні.
Оформлена еклектично, з використанням спрощених бароково-ренесансних форм. Фасади, за винятком західних, прорізано простим ритмом прямокутних вікон з лучковими клинчастими перемичками. Композиція чолового фасаду асиметрична, врівноважена, ґрунтується на сполученні горизонтальних (вінцевий і міжповерховий карнизи) і вертикальних членувань. Фланги акцентовано розкріповками, яким угорі відповідають фігурний та прямокутний аттики. Віконні прорізи оздоблено лиштвами, замковими каме-нями, на другому поверсі додатково — горизонтальними сандриками. Зв'язок з дворовим простором забезпечує прямокутний отвір проїзду, віднесений до південного флангу. Видовжене по осі схід—захід південне крило має спрощену композицію північного (дворового) фасаду. Західний торцевий фасад завершується трикутним фронтоном. Чоловий фасад пофарбовано по цегляному муруванню. Дворові тиньковані фасади побілено.
Будинок — одна зі споруд, що зберігає історичне планування монастиря. Фундатор бібліотеки — Флавіан (світське ім'я — Городецький Микола Миколайович; 1840—1915) — митрополит Київський і Галицький, священно-архімандрит Києво-Печерської лаври (1903—15), член Святійшого Синоду (з 1898). Проживав у будинку митрополита (корпус № 2). Бібліотека налічувала 8300 найменувань видань (бл. 20 тис. томів), серед яких було чимало цінних творів з богослов'я, історії, філософії, окремий розділ — з церковного співу. Серед раритетних рукописів — повна патрологія, архіви князів Воронцових та Куракіних, Південно-Західної Росії тощо. Збірка була каталогізована, картковий каталог склав особисто митрополит Флавіан, систематичний — ігумен Михаїл. Бібліотекою користувалися священнослужителі, викладачі і студенти Київської духовної академії, Університету св. Володимира, вчені, службовці Києва та інших міст.
У липні 1921 Київський губернський комітет охорони пам'яток мистецтва і старовини взяв книгозбірню на державний облік, у серпні 1922 її передано у відання ВУАН без права вивозу. 11276 книжок бібліотеки Флавіана в 1931 переведено до фонду письма та книгодрукування (містився у корпусі № 1) Лаврського музею культів та побуту Всеукраїнського музейного містечка, в якому вони частково експонувалися на виставці «Історія книги на Україні».
За радянських часів після націоналізації будинок передано інвалідським курсам соціального забезпечення.
У квітні 1928 в будинку розміщено Реставраційну майстерню Всеукраїнського музейного містечка (переведена сюди з корпусу № 7). 1931 замість майстерні створено Всеукраїнські художньо-реставраційні репродукційні майстерні. До складу Реставраційної комісії, яка здійснювала керівництво діяльністю майстерні, входили директор Всеукраїнського державного культурно-історичного заповідника «Всеукраїнське музейне містечко» П. Курінний (голова), М. Макаренко, О. Новицький та інші вчені, художник А. Середа, завідувач майстерні М. Касперович.
З 1927 завідувачем Реставраційної майстерні працював Касперович Микола Іванович (1885—1938) — художник, реставратор творів станкового мистецтва, один з основоположників української школи наукової реставрації, засновник київської школи музейної реставрації. Знавець давніх художніх технік. Всебічно досліджував реставровані пам'ятки, виготовляючи паралельно експериментальні зразки (деякі зберігаються у зібранні Національного художнього музею України). Зробив значний внесок у розробку технології та методики реставрації мистецьких творів. У цей період разом з фахівцями Київського політехнічного інституту та Інституту судової експертизи проводив хімічні й оптичні дослідження пам'яток, вивчав нові методи — рентгенографію, мікрофотографію, проводив семінари і заняття зі студентами, аспірантами, музейними працівниками з проблем реставрації та охорони пам'яток. 1928 відкрив реставраційну виставку, перетворену 1929 на реставраційний (навчальний) музей. Член ВУАКу, кафедри мистецтвознавства ВУАН (з 1926). У серед. 1930 виїхав з Києва, по поверненні у кін. 1932 працював реставратором у Всеукраїнських художньо-реставраційних репродукційних майстернях (мешкав у корпусі № 39) та Музеї західного і східного мистецтва (тепер Музей мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків). 1938 заарештований, розстріляний.
З 1927 в майстерні працювали ще два реставратори і фотограф, серед них сини М. Касперовича — Іван (фотораф) і Тодось (реставратор). 1926 – 33 реставратором станкового малярства, завідувачем фонду муміфікації працював Кржемінський Костянтин Іполитович (1893—1937) — мистецтвознавець, реставратор, засновник керамічної майстерні в с. Піковець поблизу м. Умань (1919), школи народного мистецтва ім. Шевченка в м. Умань (1920). Викладав також у Київському художньому інституті, працював у Художньому фонді. 1937 заарештований, розстріляний.
На першому поверсі будинку містилася також контора Союзу войовничих без-божників. 1939 приміщення і бібліотеку Флавіана передано новоствореній Державній історичній бібліотеці. Під час нацистської окупації Києва бібліотека була пограбована. У 1950—60-х рр. корпус використовували управління заповідника, районна бібліотека, під житло та гуртожиток технікуму підготовки культпросвітпрацівників.
З 1969 у будинку містився Український центр народної творчості — тепер Український центр культурних досліджень, виставка мікромініатюр майстра народної творчості М. Сядристого (з 1979) та наукові відділи заповідника (з 2003)