Подвір'я було огороджене парканом з в'їзною брамою. Сюди перевели свічарню, яка до цього існувала на верхній території Лаври (задвірки корпусу № 4). 1869, у зв'язку з необхідністю збільшення виробничої площі, арх. О. Середа розробив проект надбудови другого поверху, здійснений 1872—74 під наглядом арх. О. Ветринського. У кін. 1880-х рр. проведено капітальний ремонт: укріплено фундамент і стіни, східне наріжжя посилено контрфорсом, проведено водогін. Після побудови 1898 у Китаївській пустині нової споруди лаврського свічкового заводу (арх. В. Ніколаєв) приміщення було переплановано та переобладнано на номери готелю, підвали — на комори для зберігання свічок та дві келії. У радянський період тривалий час використовувався як житловий будинок. Споруду ремонтували 1920, 1948, 1990, 2004.
Двоповерховий з підвалом, що на чоловому фасаді має вигляд цокольного поверху, цегляний, тинькований, пофарбований, у плані П-подібний, завершений вальмовим дахом з бляшаною покрівлею. Планування переважно коридорного типу. Перекриття першого та другого поверхів пласкі, над підвалом — коробові склепіння. Вирішений у стилі класицизм. Композиція чолового (східного) фасаду симетрична відносно центральної осі. Середню п'ятиосьову частину виділено розкріповкою та увінчано уступчастим аттиком. Розташовані на флангах входи до будинку оформлено виступними ґанками з двоколонними портиками на рівні першого поверху, на який ведуть тримаршові розпашні сходи. На третьому поверсі над колонами влаштовано балкони. Товщина зовнішніх стін — 0,85 м. Завершені карнизом фасади розчленовано міжповерховим і підвіконним гуртами. Прямокутні вікна на другому поверсі прикрашено сандриками.
Будівля заводу — складова частина історичної забудови Лаври, одна з небагатьох промислових споруд монастиря. Завод забезпечував потреби Києво-Печерської лаври та єпархії у церковних свічках. У 1830-х рр. свічарня виготовляла до 300 пудів свічок різного ґатунку, 1860 — до 2 тис., у 1870-х рр. — до 3 тис. пудів. Сировину для свічок білого та жовтого воску отримували з Київської, Чернігівської та Курської губерній, понад 30 пудів бавовняної пряжі для ґнотів постачав купець С. Морозов, золото-двійник — торговий дім Л. Виноградова (Москва). Свічки виробляли різного кольору (у т. ч. червоні на Великодні свята), гладенькі, або з позолотою чи з художнім оздобленням; різного розміру, від найтонших до т. зв. пудових. На заводі було встановлено два пародвигуни, виготовлені 1873 за кресленнями рясофорного Анастасія. Станом на 1894, устаткування складалося з парового двигуна, залізного котла для плавлення воску та мідного котла, виготовленого в слюсарній майстерні Лаври для розплавки та витягування свічок. Крім свічкового, монастирю належав також воскобійний завод у Китаївській пустині. 1990 корпус передано УПЦ.
Тепер — навчальний корпус духовної семінарії і духовної академії УПЦ [1501].