На першому поверсі корпусу містилися пекарня з кухнею та комора, на другому — келії ченців і послушників, які обслуговували Гостиний двір. Після націоналізації використовувався відділенням Київського військового шпиталю та під житло, у 1944—50-х рр. — під житло, пізніше тут містився трест «Арарат», у 1980—90-х рр. — виробничі майстерні. 1991—92 проведено капітальний ремонт.
Двоповерховий з підвалом та цокольним поверхом у східному крилі, цегляний, побілений, у плані прямокутний, завершений низьким вальмовим дахом з бляшаною покрівлею. Планування коридорне з двобічним розташуванням приміщень. Перекриття пласкі. Сходи гранітні. Входи в будинок влаштовано на західному, східному (по зовнішніх металевих сходах) та північному (в підвальні приміщення) фасадах. Споруджений з використанням форм класицизму. Чоловий (південний) фасад побудовано за принципом центрально-осьової симетрії, розчленовано міжповерховими гуртами, пласкими лопатками, завершено карнизом складного профілю. Горизонтальні членування посилює рустування на рівні першого поверху. Віконні прорізи з лучковими перемичками обрамлено пласкими лиштвами, на першому поверсі прикрашено замковими каменями. В архітектурному декорі використано мотив сухариків (вінцевий карниз, міжповерховий гурт).
Пам'ятка — зразок споруди житлового та господарського призначення 2-ї пол. 19 ст., що зберігає історичне планування монастиря.
Тепер перебуває у віданні УПЦ, використовується як гуртожиток духовних навчальних закладів [1498].