Путятін Євфимій Васильович (8.11.1803, Санкт-Петербург — 16.10.1883, Париж, похований у Києві 31.10.1883) — військовий, державний діяч, дипломат. Походив із старовинного дворянського роду, відомого з 16 ст. Був одружений з дочкою начальника департаменту Англійського морського управління Ноульс Марією Василівною, мав три сини і три дочки.
1822 закінчив Морський корпус. 1823— 25 здійснив мандрівку навколо світу до південно-західних берегів Америки на фрегаті «Крейсер» під командуванням М. Лазарєва. Належав до числа небагатьох моряків т. зв. Лазаревської школи. Служив на Балтиці і на кораблях Середземноморської ескадри. 8 жовтня 1826 на кораблі «Азов» брав участь у Наваринській битві в Південній Греції, в якій російсько-англо-французький флот розгромив турецько-єгипетський флот, що сприяло перемозі Грецької революції 1821—29. З 1828 — лейтенант. З 1832 — на Чорноморському флоті, офіцер для особливих доручень при віце-адміралі М. Лазарєві. Брав участь у гідрографічних роботах і описуванні протоки Дарданелли. З 1834 — капітан-лейтенант, з 1838 — капітан 2-го рангу, з 1839 — капітан 1-го рангу. 1838—39 командував фрегатом, пізніше — зведеним загоном моряків, що був висаджений у гирлі р. Субаші (Абхазія) і з боями захопив значну частину узбережжя, був поранений. Призначений капітаном корвета «Іфігенія», плавав у Чорному і Середземному морях. 1841—42 перебував в Англії з метою замовлення пароплавів для Чорноморського флоту. З серпня 1842 — контр-адмірал. 1842 направлений в Персію з дипломатичною місією, домігся відміни обмежень російської торгівлі та відновлення рибних промислів на Каспії. Брав участь у здійсненні колонізаторської політики Росії на узбережжі Каспійського моря, керував карними акціями проти загонів туркменів, які становили загрозу російському мореплавству, звільнив полонених, влаштував в Астрабадській затоці постійну військову станцію. 1842—44 — голова комітету зі складання положення про суднобудування. У квітні 1846 зарахований до імператорського почту. 1847—49 служив на Каспійському та Чорному морях, на Кавказі, в Англії, Туреччині, Єгипті. З квітня 1849 — генерал-ад'ютант, з квітня 1851 — віце-адмірал. 1852—55 — голова російської експедиції на фрегаті «Паллада» в Японію, що мала на меті налагодити дипломатичні й торговельні зв'язки з країною, яка ще у 17 ст. закрила порти для іноземних кораблів. Встановив контакти з урядом країни, наслідком чого стало підписання ним 26 січня 1852 вигідного для Росії першого договору з Японією. Росії було відкрито три порти з правом мати в одному з них консула, що мало велике значення для російської політики на Далекому Сході та міжнародних стосунків в цілому. Під час цієї експедиції було проведено опис східного узбережжя Кореї і відкрито острови Римського-Корсакова (1854). Секретарем Є. Путятіна в цій подорожі був письменник І. Гончаров, який відобразив її у циклі нарисів «Фрегат "Паллада"» (1857).
З 1855 — граф, начальник штабу Кронштадського військового губернатора. 1856—57 — російський військово-морський аташе у Лондоні та Парижі, доставляв Морському міністерству відомості про новітні винаходи у морській справі. Під час англо-франко-китайської війни 1856—60 за перерозподіл сфер впливу європейських держав на Сході отримав 1857 дипломатичне доручення залагодити мирним шляхом відносини між Росією та Китаєм, очолював дипломатичну місію на Далекому Сході. Першим з представників європейських держав, які перебували у Пекіні, уклав і підписав 1 червня 1858 Тяньцзінський трактат, за яким розширювалися права російських купців у Китаї, Росія отримувала право призначати консулів у відкриті для її кораблів порти, місіонери — право вільного доступу в усі внутрішні провінції країни. Одночасно проводив роботи з дослідження затоки Ольги в Японському морі, брав участь у відкритті затоки Володимира.
З серпня 1858 — адмірал, 1858—61 — військово-морський аташе у Лондоні. З червня 1861 — міністр народної освіти Російської імперії. Його спроби жорсткими методами придушити студентські заворушення викликали демонстрації у Санкт-Петербурзі, Москві та інших містах. 25 грудня 1861 звільнений у відставку з призначенням членом Державної ради.
Відзначений багатьма нагородами Російської імперії, а також Греції, Персії. Ім'ям Є. Путятіна названо мис і острів в Японському морі, мис у бухті Провидіння (Анадирська затока Берінгового моря), острів у Тихому океані. В Японії створено меморіальний музей адмірала. Автор праць: «Всепідданіший звіт про плавання загону воєнних наших суден в Японії та Китаї за 1852—1855 рр.» (1856, 1857), «Міркування про влаштування морської освіти в Росії на нових началах» (1859—60), «Проект перетворень морських навчальних закладів із заснуванням нової гімназії» (1860).
В одній могилі з ним поховано його дружину Путятіну Марію Василівну (19.05.1822, Лондон — 18.12.1879, Санкт-Петербург). Поряд (праворуч) поховані їхні діти: Путятін Василь Євфимійович (1.04.1846 — 28.05.1872) і Путятіна Ольга Євфиміївна (8.03.1848 — 21.09.1890). Бл. 1900 на могилі Путятіних споруджено надгробок. 1923—24 полагоджено огорожу, встановлено новий мармуровий хрест (пізніше знищений). 1991 монастир поставив новий хрест. Надгробок являє собою стелу з темно-сірого граніту з хрестом із чорного граніту. Розміри: вис. п'єдесталу — 1,44 м, стела — 0,53 х 0,44 м, база — 0,66 х 0,52 м.
Вирішений у модернізованих формах. Нижня частина надгробка — прямокутник на цоколі. Завершення п'єдесталу у вигляді символічної Голгофи — пірамідальне, профільоване. Декоративна, банеподібна, з поличкою база хреста надає споруді схожості з меморіальною каплицею над похованням. На пам'ятнику вирізьблено меморіальний напис та епітафію. На північ від нього — стела з чорного граніту теж із новим хрестом на могилі В. Путятіна. Її верхня частина оформлена у вигляді півкруглого фронтону з поличками-виносами з боків. Праворуч від стели — надгробок на могилі О. Путятіної у вигляді прямокутної гранітної плити з підвищеною верхньою частиною. Її оздоблення виконано способом фактурного гравірування на полірованому граніті з чергуванням темних і світлих елементів. На ній зображено православний п'ятираменний хрест. Плиту декорує аркова рамка на світлому тлі з рослинним орнаментом. Обидва надгробки — з викарбуваними присвятними написами. Навколо родинного поховання — металева огорожа з гірлянд дубового листя та ланцюгів на якорях, закріплених на чорних лабра- доритових стовпчиках.