Остен-Сакен фон-дер Фабіан Вільгельмович (20.10.1752, м. Ревель, тепер м. Таллінн, Естонська Республіка — 7.04.1837, Київ) — військовий. Походив із старовинної німецької родини, яка переселилась у Прибалтику. Її представники по чоловічій лінії одружувалися з жінками із родів Тинькових, які брали початок від Рюриковичів. Батько, барон фон- дер Остен-Сакен Вільгельм-Фердінанд, у чині капітана був ад'ютантом генерал-фельдмаршала Б.-Х. Мініха, пізніше служив у ревельському гарнізоні, де й помер 1754. Мати — шведського походження, з родини військового. Ф. Остен-Сакен не був одружений, але мав кількох дітей, якими дуже піклувався. Один з його синів, Гостомилов, дослужився до чина генерал-майора, молодша дочка, Катерина Фабіанівна, була дружиною ад'ютанта батька — Г. Бо. Початкову освіту здобув у м. Дерпт (тепер м. Тарту, Естонська Республіка). З жовтня 1766 — підпрапорщик Капорського мушкетерського полку. Надалі, перебуваючи на військовій службі, багато працював над поповненням знань, мав велику бібліотеку, став визнаним фахівцем військової справи, відзначався надзвичайною хоробрістю та завзяттям. З 1769 в чині сержанта брав участь у російсько-турецькій війні 1768—74, зокрема в облозі фортеці Хотин, за що того ж року підвищений до звання прапорщика. З 1770 — підпоручик, переведений у Нашебурзький мушкетерський полк, у складі якого 1770—72 під командуванням О. Суворова брав участь у воєнних діях проти польських конфедератів, деякий час був ординарцем російського посла графа О.-М. фон Штакельберга. З 1785 — капітан, служив у Сухопутному шляхетському кадетському корпусі, з 1786 — підполковник Московського гренадерського полку. 1789 переведений у Ростовський мушкетерський полк, разом з яким брав участь у російсько-турецькій війні 1787—91: у битвах на р. Прут, при взятті Фокшан, Бендер, у штурмі фортеці Ізмаїл. З 1791 — полковник, з 1793 — в Чернігівському мушкетерському полку. 1794 воював у Польщі. З вересня 1797 — генерал-майор з призначенням шефом Катеринославського гренадерського полку, з липня 1799 — генерал-лейтенант. Того ж року брав участь у Швейцарському поході російської армії, важко поранений в голову і захоплений французами у полон під Цюріхом, відправлений до Нансі, де перебував до 1801. Після повернення — шеф Санкт-Петербурзького гренадерського полку, з яким охороняв узбережжя Естляндії, вів переговори з англійським віце-адміралом Г. Нельсоном. З 1805 командував корпусом у Гродненській губ., пізніше — резервним корпусом у Владимирській губ. З початком війни з Францією — у діючій армії, 1806—07 брав участь у битвах під Пултуском, Янковим, Прейсіш-Ейлау, Лаунау та Гуштадтом. За звинуваченням генерала Л. Беннігсена в тому, що під Гуштадтом Ф. Остен-Сакен навмисно спізнився і тим самим дав можливість французькому маршалу М. Нею відійти, був відданий під суд, усунений від командування. Наступні п'ять років жив у Санкт-Петербурзі, перебуваючи під слідством, яке було припинено за розпорядженням імператора Олександра І. 1812 призначений командувачем резервного корпусу на Волині, який мав охороняти південно-західні губернії від нападу австрійських і саксонських військ. Згодом — командувач корпусу 3-ї Західної армії, відзначився у битвах під Брест-Литовським, брав Варшаву, у березні 1813 — фортецю Ченстохово, змусив командувача французького корпусу Ю. Понятовського відступити з Кракова в Галичину. В закордонних походах російської армії 1813—14 командував корпусом Сілезької армії, відзначився у битві під Кацбахом у серпні 1813 (за що підвищений до звання генерала від інфантерії), під Лейпцигом (жовтень 1813), Брієнном (січень 1814). У битві під Кроа командував Сілезькою армією. Після взяття Парижа у березні 1814 призначений генерал-губернатором французької столиці. Мав авторитет у місцевого населення, згадується в одному з віршів П.-Ж. Беранже як «славний пан Сакен з його таким ніжним серцем». 1814, коли від'їжджав у Росію, правління міста нагородило його іменною зброєю, зокрема золотою шпагою з діамантами й написами: «Мир 1814 року» та «Місто Париж — генералу Сакену» (все передав у московську Оружейну палату). Національна гвардія також подарувала йому золоту шпагу, король Людовік ХУШ — прикрашену діамантами табакерку зі своїм портретом.
Після повернення в Росію у 1815—18 командував 3-м корпусом, 1815 брав участь у поході у Францію під командуванням фельдмаршала М.-А. Барклая- де-Толлі. З червня 1818 до поч. 1835 — головнокомандувач 1-ї армії, головна квартира якої розташовувалася спочатку в Могильові, пізніше — в Києві. З 1818 — член Державної ради. 1821 отримав титул графа Російської імперії. З 1826 — шеф Углицького піхотного полку, який було названо «полком графа Остен-Сакена». Того ж року йому присвоєно звання генерал-фельдмаршала, 1832 отримав титул князя. Брав участь у придушенні польського повстання 1830—31 на територіях Київської, Волинської та Подільської губерній, за що імператор Микола І нагородив його своїм портретом (нагрудним), оздобленим діамантами. Після розформування 1-ї армії імператор запросив Ф. Остен- Сакена радником до Санкт-Петербурга. Через хворобу князь затримався в Києві, де й помер. Нагороджений усіма вищими російськими орденами. Російський мореплавець, адмірал Ф. Беллінсгаузен назвав ім'ям Ф. Остен-Сакена один з островів у Індійському океані.
На поч. 20 ст. могила перебувала в незадовільному стані, надгробок руйнувався, огорожа втрачена. Її впорядкування здійснив Київський відділ Імператорського Російського воєнно-історичного товариства. 1909 було відновлено у дещо меншому розмірі та пофарбовано чавунну огорожу (не збереглася), відремонтовано плиту з анотаційним написом. У 1960-х рр. зняту й відправлену на переплавку плиту врятували родичка князя Ю. Верниківська і співробітник заповідника В. Шиденко. На могилі встановлено орієнтований на схід надгробок — прямокутну горизонтальну чавунну плиту на цоколі. Розміри: шир. — 0,88 м, довж. — 1,58 м, товщина — 0,04 м.
Плита, барокові форми якої вирізняються особливою насиченістю пластичними елементами, має периметральне профілювання, орнаментована візерунком з іоніків. У верхній частині надгробка — декоративний медальйон у вигляді змії, що символізує вищу мудрість, вічний кругообіг всесвіту й часу, зміну епох у безкінечному їхньому розвиткові. Зображені у центрі цієї композиції пісковий годинник та ангели з опущеними крилами символізують минучість слави, швидкоплинність земного життя. В центрі плити — рельєфний меморіальний напис, фланкований двома фасціями — атрибутами давньоримських консулів, символами військової та цивільної влади. В нижній частині плити — накладна горельєфна композиція, яка складається з герба Ф. Остен-Сакена та атрибутів військової слави. Два геральдичні леви підтримують гербовий щит з вміщеними в ньому трьома рівнораменовими хрестами та орденською стрічкою. Щит спирається на лицарський обладунок. Навколо нього скомпоновано різноманітну зброю та військову амуніцію: схилені знамена, гармати, купи ядер, гусарські шаблі, ківер та каску кірасира, барабани тощо, які ніби складені на лаврових гілках. Цей горельєф, разом із написом, відіграє роль змістового і пластично-декоративного центру в композиції надгробка.
Зображення, вміщені на плиті, вдало розподілено на кілька просторових планів. Умовність цілого, продиктована призначенням композиції, та деяка узагальненість ліплення поєднуються в ній з реалістичною виразністю деталей, багато з яких не збереглося. Зокрема, відбито рицарський шолом з плюмажем, який увінчував герб, верхівки знамен, нижні кути композиції.
Мотив військового тріумфу та геральдичної репрезентації в поєднанні з символікою минущості земного життя складається у надгробку в характерний для епохи, сповнений стриманої патетики меморіальний художній образ.