Олександр (світське ім'я — Павлович Андроник Іванович; 16.05.1798, с. Кобринова Гребля, тепер Тальнівський р-н, Черкаська обл. — 8.10.1874, Київ) — церковний діяч. Службу розпочав причетником, 1817 висвячений на диякона. 1820 рукоположений на священика, тривалий час був полковим священиком. 1841 зведений в сан протоієрея, здійснював відправи в Архангельському морському соборі. По смерті дружини прийняв постриг з ім'ям Олександр (на честь св. Олександра Невського), 1853 призначений архімандритом Соловецького монастиря. Уславився мужністю в його обороні під час Кримської війни 1853—56. У липні 1854 55 ченців похилого віку на чолі з Олександром відбили наступ двох англійських фрегатів із 120 гарматами на борту. Монастир, маючи на озброєнні десять старих гармат, витримав дев'ятигодинний обстріл, кораблі відступили. З 1857 — єпископ Архангельський, з 1860 — Полтавський. З 1862 перебував на спочинку в Софійському митрополичому будинку, де і помер. Похований 10 листопада.
У церкві було встановлено дошку з меморіальним написом та епітафією (не збереглася). 1990 на внутрішній площині арки, в середній частині храму ліворуч від входу монастир встановив нову білу мармурову дошку з викарбуваним на ній позолоченим текстом, що повторює первісний.