Батько, Красовський Іван Тимофійович, був ад'ютантом відомого російського державного діяча і дипломата І. Неплюєва. Син, Красовський Андрій Панасович (1822— 68) — підполковник, землеволець (з 1859), з 1861 жив у Києві, поширював журнал «Колокол», заборонені вірші Т. Шевченка, вів революційну агітацію серед селян і солдатів. 1862 заарештований, засуджений на каторгу, застрелився під час втечі. Другий син, Красовський Панас Панасович, був наглядачем Києво-Подільського повітового дворянського училища.
Здобув домашню освіту. Військову службу почав 1795 унтер-офіцером єгерського полку, після розформування якого 1797 переведений у 13-й єгерський полк. З січня 1800 — підпоручик, з січня 1812 — полковник, з серпня 1812 — генерал-майор, з листопада 1831— генерал-ад'ютант, з 1841 — генерал від інфантерії.
Під час кампанії 1805 брав участь в експедиції Чорноморського флоту в Неаполь і на о. Корфа. У війні з наполеонівською Францією 1806—07 воював в Італії. Під час російсько-турецької війни 1806—12 брав участь в облозі фортець Браїлів, Гирсово, Силістрія, Рущук тощо. З січня 1812 — командир 14-го єгерського полку. У війні з наполеонівською Францією 1812 воював у Білорусі, відзначився у битвах при Городечні, під Кобрином, Борисовим, на Березині. Під Молодечно був поранений кулею у живіт. Брав участь у закордонних походах російської армії 1813—14: у захопленні Познані, блокаді фортець Кюстрин і Магдебург, битвах при Гросс-Беєрені (серпень 1813) і Денневиці, в «битві народів» під Лейпцигом (жовтень 1813). Був призначений шефом свого полку, згодом — бригадним командиром 13-го та 14-го єгерських полків і шести зведених гренадерських батальйонів. Відзначився в поході у Францію 1814. Учасник боїв під Краоном і Лаоном, Реймсом і Парижем. 1815 як командир 3-ї бригади 2-ї гренадерської дивізії знову був в поході у Франції, до 1818 залишався в країні в складі російського окупаційного корпусу. 1819—23 перебував у відпустці, лікуючись після поранень. З 1823 — начальник штабу 4-го піхотного корпусу, з 1826 — командир 20-ї піхотної дивізії, яка у складі Окремого кавказького корпусу брала участь у воєнних діях на Кавказі проти горців, у війні з Персією 1826—27, зокрема, в блокаді Єревана, Утагана, захопленні фортеці Сардар-Абада. Під Єреваном командував облоговим корпусом, після його взяття — голова тимчасового правління Вірменської області (1827— 28). Врятував від руйнування Ечміад-зин. З його дозволу силами офіцерів корпусу була зіграна в Єревані комедія О. Грибоєдова «Лихо з розуму». Під час російсько-турецької війни 1828—29 командував 7-ю піхотною дивізією, брав участь в облозі фортець Силістрія, Шумла і Варна. 1829 призначений командиром 3-го піхотного корпусу. 1830 виконував обов'язки Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора. З 1831 — начальник штабу 1-ї армії, яка брала участь у придушенні польського повстання, двічі завдавала поразки військам повсталих — під Юзефовим і при Лагові, захопила Краків. З 1834 — член Військової ради. З 1842 — командир 1-го піхотного корпусу, дислокованого в Києві. Нагороджений усіма вищими російськими орденами — до ордена св. Володимира 1-го ступеня включно. Портрет П. Красовського експонується у Військовій галереї Зимового палацу у Санкт- Петербурзі.
Поряд похована Красовська Дар'я Андріївна (уроджена Глазунова; 29.06.1805— 17.08.1855, м. Орел, тепер РФ) — дружина П. Красовського. Походила із знатного дворянського роду. На вічне поминання чоловіка замовила в Лаврській іконописній школі ікону св. Афанасія Александрійського в позолоченій рамі роботи ювеліра Г. Проценка. Ікону було встановлено в церкві Різдва Пресвятої Богородиці. Підпохована до чоловіка 7 листопада 1855.
Надгробок орієнтований на схід. Являє собою гранітну стелу з хрестом, встановлену над підземною камерою-криптою (вис. стели — 1,25 м, хреста — 1,30 м). Має вишукану сірого та червоного кольорів гаму. В опорядженні надгробка простежуються елементи модерну. Підмурок з декоративними заломами та стилізованою банею, що увінчує хрест, мотивується релігійними, в дусі християнської символіки сюжетами — образами Голгофи (спокутування гріхів). Рамена хреста прямокутні, суцільні, з трилопатевими завершеннями. Дошку з білого мармуру з вирізьбленим написом встановлено 1951. Її вмонтовано вгорі на чільному боці стели, нижче — викарбуваний і позолочений текст з відомостями про похованих. Територію навколо поховання оточено фігурною металевою огорожею і сплановано як оглядовий майданчик, викладений кам’яними блоками.