Походив із старовинного козацько-старшинського роду. Здобув освіту в Києво- Могилянській академії (у 1736—37 навчальному році вчився у граматичному класі), відзначившись як талановитий учень. Коштом митрополита Київського і Галицького Рафаїла (Заборовського) був направлений спочатку у Магдебурзьку академію (м. Галле, Німеччина), де вивчав арабську, грецьку, німецьку, староєврейську, халдейську мови, потім — у Кенігсберзький університет. Закінчив академію в 1742, з 1743 жив у м. Бреслау (тепер м. Вроцлав, Республіка Польща). 1747 вернувся в Київ, викладав у Києво-Могилянській академії граматику, синтаксиму, піїтику, риторику, філософію, німецьку, грецьку, російську мови і російську поетику і риторику; був конгрегаційним префектом і префектом академії. 1755—58 — архімандрит слуцького Свято-Троїцького монастиря. З 2 червня 1758 — ректор Києво-Могилянської академії. Полишаючи посаду внаслідок конфлікту з викладачами, подарував академічній бібліотеці понад 130 власних книжок різними мовами. З 16 січня 1761 — архімандрит гамаліївського харлампіївського Різдвобогородицького монастиря Чернігівської єпархії, з 1768 — глухівського Петропавлівського монастиря, з 1772 — бізюківського Хрестоздвиженського монастиря Смоленської єпархії. З 1789 перебував на спочинку в Києво-Печерській лаврі. Підкреслював своє «малоросійське» коріння. Був близьким до Новгород-Сіверського патріотичного гуртка українських автономістів останньої чв. 18 ст., що прагнув відродження української державної самостійності й національної культури, приятелював з одним з його лідерів О. Лобисевичем, письменником, маршалком повітового і губернського дворянства, колишнім секретарем і начальником канцелярії останнього гетьмана України К. Розумовського. Переклав німецькою і латинською мовами кілька богословських праць, панегіриків й листів вченого і письменника, колишнього ректора Києво-Могилянської академії Феофана (Прокоповича), видані у 1743, 1745 і 1782. Переклав з англійської на німецьку і російську мови «Златий клейнод дітей Божиїх, тобто правдивий шлях до християнства» (1762). Першим поширив в Україні філософію Х. Вольфа, особливо підкреслюючи в ній думку про вживання народної мови в літературі. Автор філософсько-моралістичних праць: «Сотниця правил християнського житія», «Ліки на нечистоту і похіть плотську», «Корисне наставляння про священне писання» (усі — 1762).
Надгробок органічно входить у природне оточення середовища. Орієнтований на схід. Розміри: шир. — 0,83 м, довж. — 1,94 м, товщина плити — 0,03 м. Форми пам'ятника не мають яскравих стильових ознак. Тектонічною основою споруди є прямокутний у плані цоколь з поличкою, оброблений під дикий камінь.
Пласка верхня чавунна плита трапецієподібна, по периметру оформлена гуртами. Внутрішній абрис ускладнений викружками, що наближені до півкола. Більшу частину меморіальної плити займає рельєфний напис з інформацією про похованого та епітафією. Візуальним центром композиції є символічна заставка, що зображує атрибути, пов'язані з різними сферами діяльності похованого на ниві просвітницькій, релігійній, філософській.