Арсеній (світське ім'я — Москвін Феодор Павлович; 1796, Костромська губ., тепер Російська Федерація —28.04.1876, Санкт-Петербург) — церковний діяч. Метричний запис про народження зроблено 1797, тому на надгробку позначено цю дату. Син диякона с. Вороньего Костромського пов. Навчався в духовному училищі та духовній семінарії у Костромі, 1819—23 — в СанктПетербурзькій духовній академії. 11 вересня 1821 прийняв чернечий постриг, 14 вересня висвячений на ієродиякона. По закінченні академії викладав Святе Письмо та діяльне богослов’я у ній.
4 серпня 1823 висвячений на ієромонаха. З 26 серпня 1825 — ректор і професор богословських наук Могильовської духовної семінарії. З 4 грудня 1826 — архімандрит, настоятель Могильовського братського та приписаного до нього Буйницького монастирів. З 23 серпня 1827 — ректор і професор богослов'я Орловської духовної семінарії, настоятель мценського Петропавлівського монастиря. З вересня 1829 — ректор і професор богослов'я Рязанської духовної семінарії, настоятель Свято-Троїцького монастиря, з травня 1830 — настоятель Спаського монастиря в Рязані, залишений на посаді в семінарії. З жовтня 1831 — ректор і професор богослов'я Тверської семінарії, настоятель тверського монастиря Успіння Пресвятої Богородиці. З грудня 1831 — настоятель Свято-Троїцького монастиря у Колязіні. З 12 березня 1832 — єпископ Тамбовський і Шацький. З 5 квітня 1841 — архієпископ Подільської єпархії. З 6 листопада 1848 — архієпископ Варшавської єпархії, водночас керуючий Волинською єпархією та архімандрит почаївської Свято-Успенської лаври. Численні переміщення пов'язані з тим, що о. Арсеній швидко налагоджував діяльність підлеглих йому навчальних закладів та єпархій. Боровся за зміцнення позицій православ'я, проти розколу і сектантства, покращував матеріальне становище монастирів, призначав на парафії освічених священиків. Уславився як проповідник. У Варшаві написав значну кількість богословських полемічних творів. З 1 липня 1860 — митрополит Київський і Галицький, священноархімандрит Києво-Печерської лаври, член Святійшого Синоду. Жив у корпусі № 2. Сприяв розвитку православної науки та освіти, допомагав матеріально нужденним і старим членам духівництва, вдовам, сиротам, церковним братствам та їх установам. У листопаді 1860 встановив посаду доглядача парафіяльних шкіл. Відкрив у Консисторії особливий училищний відділ. У кін. 1861 — на поч. 1861 запровадив вибори благочинних, яких раніше призначала єпархіальна влада, що було першою спробою введення виборного начала в середовищі духівництва. Заснував в усіх округах єпархії благочинницькі бібліотеки. Фундатор жіночого єпархіального училища в Києві, відкритого 1861 у Кловському палаці на Печерську, який він повернув Києво-Печерській лаврі. 1867 ввів єпархіальний додаток на утримання семінарій і училищ, збільшив оклади в Київській духовній академії. Клопотався про перенесення Київської духовної семінарії на зручніше місце. Вносив кошти на розвиток духовних навчальних закладів. Особливу увагу приділяв справам лаврської друкарні, її переобладнанню новітнім устаткуванням. За нього відкрито стереотипний і гальванопластичний заклади, ксилографію, фотографію, хромолітографію, школу іконопису.
1861 дав згоду на внесення труни з тілом Т. Шевченка у церкву Різдва Христового в Києві під час його перевезення до Канева.
Був почесним членом 19 товариств і навчальних закладів.
Праці: «Наставляння священику відносно відпавших від церкви в секту молоканську» (1845), «Вступ до священних книг Старого Заповіту» (1873, містить лекції, прочитані в Санкт-Петербурзькій духовній академії), «Тлумачення на перші двадцять шість псалмів» (1873), «Записка про секту молоканську та інші секти в тамбовській єпархії» (1875), «Збірник слів, бесід і промов Синодального Члена Високопреосвященнійшого Арсенія, митрополита Київського і Галицького» (1873—74, т. І—V), «Пояснення божественної літургії» (опубл. 1879).
У кін. 1875 поїхав у Санкт-Петербург для участі в засіданнях Святійшого Синоду, там і помер. Похований у Києві 9 травня 1876.
Надгробок владики Арсенія встановлено у церкві ліворуч від входу, біля північної стіни. Розміри: вис. — 2,91 м, шир. постаменту — 1,18 м, шир. хреста — 0,97 м, винос від стіни — 0,14 м. Пам'ятник композиційно подібний до розташованого ліворуч надгробка єпископа Іоанникія (Руднєва), проте він дещо менший за розмірами та інший за оформленням. Це так само хрест, але з дерева, встановлений на цементному побіленому постаменті, прикрашеному позолоченими архітектурними деталями у вигляді пілястрів композитного ордера, гуртів та розвиненого карниза. Постамент має фігурне завершення з хрестом, по центру розташовано бароково-рокайлеву орнаментальну композицію рослинного характеру. На вертикалі й раменах хреста — п'ять ікон, більша частина яких належить до кін. 18ст. їх стилізовано під академічний іконопис межі 19—20 ст. Вгорі — ікона з образом св. Філарета, в центрі — «Св. преподобна Олександра Дивовська», праворуч — «Священномученик Іоанн Київський» (можна віднести до кін. 19 ст.), ліворуч «Св. Корнилій», внизу — «Св. Іоанн Кронштадтський». На центральній частині постаменту — викарбуваний з міді рельєф із зображенням труни й атрибутів митрополичого сану та священницького служіння. Труну увінчують і частково за-кривають митра й риза з орденами та панагією, камилавка, хрест з чотками, єпитрахиль, рипіди, митрополичий жезл тощо, утворюючи пишний репрезентативний натюрморт-алегорію на тему минущості життя й посмертної шани. На площині труни вигравірувано меморіальний напис. Оздоблення надгробка митрополита Арсенія, як і однотипний йому розташований навпроти пам'ятник митрополиту Філарету (Амфітеатрову), за своєю стилістикою добре пов'язане з пишним рокайлевим оздобленням іконостаса і кіотів церкви, утворює з ними гармонійну цілість [1491].