1870 військовий інженер О. Середа розробив проект будівництва братських келій на місці огорожі митрополичого саду. В зв'язку з рішенням про розміщення у споруджуваному будинку живописної школи військовий інженер О. Ветринський 1871 переробив проект. 1872 ним же розроблено план заскленої галереї для фотомайстерні. 1873 її зведено над другим поверхом східного крила. Калориферне опалення й влаштування галереї з рейнського скла та стелі з матового скла виконала установа саксонського підданого О. Гейце. 1895-96 будинок відремонтовано. 1900, відповідно до рекомендацій київського художника-фотографа Г. Лазовського, перебудовано фотопавільйон за проектом архітектора Є. Єрмакова. 1911 будівлю знову відремонтували та електрифікували. Під час відступу з Києва польських військ 10 червня 1920 будинок пошкоджено трьома снарядами. До 1941 використовувався як житловий. У 1942-43 зазнав руйнації, 1948 законсервований. Відбудований 1955 для гуртожитку Управління будівництвом будинків уряду УРСР.

Триповерховий на східному фасаді й одно-, двоповерховий – на західному, з підвалом, цегляний, на стрічкових підмурках, зі складним, наближеним до Г-подібного абрисом плану, вкритий вальмовим дахом з бляшаною покрівлею. Система планування коридорна з одно- та двобічним розташуванням приміщень. Входи до будинку влаштовано у центральній частині східного та на північному фасадах. У підвалі – вхід у продовольчий льох 18 ст. при будинку митрополита (корпус № 2). Перекриття пласкі. Сходи та сходові майданчики чавунні.
Оформлений без виразних стильових ознак. побілені фасади розчленовано простими карнизами і гуртами. Прорізи вікон прямокутні, на стінах західного об'єму споруди оздоблені ланцюжками з рустів.
Одна зі споруд, що репрезентує забудову 2-ї половини 19 століття Києво-Печерської лаври.
1874 у будинок переведено живописну школу із садиби Іпсіланті (сучасна вул. Січневого повстання, 6-б). За новим статутом вона дістала назву Лаврського іконного закладу, що складався з п'яти відділень: іконописної та живописної шкіл, золотарні, карбувальної та фотомайстерні. У той час у закладі було 24 послушників та учнів. Термін навчання тривав від чотирьох до семи років. До школи приймали підлітків з 12 років.
1876-82 тут навчався Їжакевич Іван Сидорович (1864-1962) – живописець, графік, народний художник УРСР (з 1951).
1883, після переведення іконописної (живописної) школи у корпус № 30, у цьому будинку залишилися позолотна майстерня, відділення фотографії, житлові приміщення, у підвалі – кухня та їдальня. Золотарня й карбувальня були допоміжними майстернями при Лаврському іконному закладі. Спочатку їх штат складався з десяти осіб – доглядача (завідувача), майстрів та учнів. Надалі, з розвитком церковного будівництва в Україні, штат і обсяги роботи майстерні було розширено. Працівники майстерні здійснювали ремонтно-профілактичні, реставраційні, оздоблювальні роботи у лаврських церквах, виготовляли іконостаси, хрести, іконні рами, інші речі церковного вжитку, золотили їх, виконували різьблення тощо – як для продажу в іконних крамницях монастиря, так і на замовлення прочан і церковних громад. Сусальне золото і срібло постачала майстерня братів Соколових (Ярославська губ.), хімікати, фарби – заклад І. Оссовецького (Київ) та інші підприємства.
З кінця 19 століття і до закриття майстернею керував її доглядач, позолотних справ майстер ієромонах Феоген (Бойченко-Бабиченко). В 1918-19 разом з ним працювали лише два майстри – Д. Лавренюк та П. Левицький; 1920, крім доглядача, – чернець Астіон (Діаковський). На початку 1920-х рр. майстерня припинила діяльність.
Першим лаврським фотомайстром, який з 1870 фотографував церкви та ризничі ікони, був послушник Є. Гапченко. Відомо, що на Політехнічну виставку у травні 1872 в Москві Лавра представила 12 фотографій. 1878 в іконну крамницю монастиря надійшли для продажу перші 15 знімків Києво-Печерської лаври. 1874 Міністерство внутрішніх справ видало Лаврі свідоцтво як «фотографічному закладові» (комерційному). 1879 його закрито через занедбаність фотографічної справи, 1891 відкрито знову. Відтоді фотографувалися й тиражувалися для продажу види монастиря, портрети священнослужителів, пам'ятки Києва. У ті роки в Лаврі працював фотограф Васильєв з помічниками. У фотомайстерні крім того працювали три-чотири чоловіки. Одними з останніх лаврських фотографів у 1920-х рр. були ієромонах Андрій (Матюх) – доглядач фотомайстерні – та Власій (Бичко). Після націоналізації фотоархів передано Лаврському музею культів та побуту (нині зберігається у фондах Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника).
В 1900-20-х рр. у будинку проживав та працював Власій (світське ім'я — Бичко Володимир Миколайович; 1881 – 1942) – ієромонах. З 1895 – послушник Свято-Троїцького монастиря (тепер с. Густиня, Прилуцький район, Чернігівська область), з 1899 – Києво-Печерської лаври. 13 червня 1915 прийняв чернечий постриг, з 4 липня того ж року – ієродиякон, з 1922 – ієромонах. Працював у фотографічній майстерні монастиря, після його закриття – у Лаврському музеї культів та побуту, 1926-28 у заповіднику. 1929 мешкав у корпусі № 35, потім – на вул. Старонаводницькій, 80 (будинок не зберігся). 1929-33 був співаком лаврського хору церкви св. Ольги, залишаючись членом монастирської громади, яка гуртувалася в той час при цьому храмі. 1933-38 – священик церкви на Воскресенській слобідці в Києві. Після впровадження 1933 паспортної системи зміг одержати паспорт, нелегально переховував деякий час кількох лаврських ченців, яким було заборонено проживати в Києві; взимку 1937-38 таємно від власниці будинку переховував у сараї архімандрита Валерія (Устименка). Мав організаційні зв'язки з єпископом Іоасафом (Жеваховим), який незадовго до свого арешту 1936 нелегально відвідав Київ і зустрічався з о. Власієм на його квартирі та з іншими представниками так званої контрреволюційної монархічної організації. 1930 о. Власій випадково заарештований під час поїздки до ієромонаха Андрія (Матюха), який перебував у сільській парафії Вінницької області. Чотири місяці утримувався в Харківській в'язниці. 18 квітня 1938 заарештований вдруге «як служитель релігійного культу й активний учасник контрреволюційної монархічної організації». Засуджений на вісім років виправно-тру-дового табору. Помер в Усольтаборі (поблизу м. Солікамськ, Пермська область, нині РФ).
Тепер у будинку містяться майстерні центру реставрації та експертизи заповідника [1387].