Автор проекту, ймовірно, арх. Пілер. Первісно двоповерховий на одинадцять віконних осей, у плані Г-подібний, з першим цегляним і другим дерев'яним поверхами, виступним колонним ґанком входу в центрі головного фасаду. Призначався для ченців домініканського ордена. Після закриття останнього в 1832 використовувався як парафіяльний дім. У великій залі було облаштовано каплицю, в якій правили службу до завершення будівництва Олександрівського костьолу. 1846 костьол і цей будинок змалював Т. Шевченко. Тильним фасадом споруда виходила на господарське подвір'я.

Після перебудови у 1849—60 перший поверх складався з тринадцяти кімнат з кухнею, коморою з невеликим льохом, другий — з тридцяти кімнат (з двома віконними прорізами кожна). 1914 верхній дерев'яний поверх замінено на цегляний. 1939 виконано ремонтні роботи на фасадах та в інтер'єрі. 1941 — 43 споруда зазнала значних пошкоджень, 1946 відновлена. 1951—53 за проектом арх. О. Недопаки (керівник — арх. М. Шехонін, інститут «Київміськпроект») здійснено надбудову третього і четвертого поверхів з подальшим пристосуванням під житловий будинок для тресту «Легпромбуд» харчової промисловості СРСР.
Чотириповерховий з підвалом і високою терасою на підмурку з боку головного фасаду, цегляний, тинькований, у плані Г-подібний, з пізнішою невеликою двоповерховою прибудовою на лівому бічному фасаді. До центрального головного входу ведуть кам'яні сходи, терасу огороджено ґратами на цегляних стовпчиках, завершених гранітними полірованими кулями. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Первісне внутрішнє планування не збереглося.
Вирішений у стилі класицизм. Площинний за характером головний фасад подекуди розкреслено гуртами й завершено карнизом великого виносу, оздобленим ліпленими кронштейнами та розетками. Вікна прямокутні, на флангах третього поверху балкони.

На першому поверсі головного, бічного і тильного фасадів збереглися фрагменти первісного архітектурного оздоблення — розкріповані клинчасті перемички вікон, поєднані між собою міжвіконними й підвіконними профільованими гуртами.
Будинок — цікава пам'ятка цивільної архітектури 1-ї пол. 19—20 ст.
25 квітня — у першій половині травня 1917 у будинку проживав Андрей Шептицький (світське ім'я — Роман Олександр Марія; 1865—1944) — митрополит Галицький Української греко-католицької церкви (з 1900), громадсько- політичний діяч, граф.
1914 заарештований у Львові російською адміністрацією, інтернований в Росію. Повертаючись із заслання, приїхав до Києва, зупинився у настоятельських покоях. 28 квітня 1917 відвідав УЦР, яка містилася у Педагогічному музеї (вул. Володимирська, 57), був на засіданні Київського губернського з'їзду Української селянської спілки, що відбувався в ньому; зустрівся з головою УЦР М. Грушевським. Наступного дня М. Грушевський і С. Єфремов (член Комітету УЦР) нанесли офіційний візит митрополиту Андрею у цьому будинку. 9 травня відслужив панахиду в Олександрівському костьолі за померлого 1916 у Львові письменника, вченого, громадського діяча І. Франка. Під час перебування в Києві призначив о. Михайла (Цегель- ського) генеральним вікарієм для ка-толиків візантійського обряду в центральних землях України.
З 1940-х рр. у будинку містився гуртожиток АН УРСР. 1953—55 на другому поверсі в першій кімнаті ліворуч мешкав Світличний Іван Олексійович (1929—92) — поет, літературознавець, критик, один з провідних діячів шестидесятництва. У цей час — аспірант Інституту літератури АН УРСР, розпочав літературознавчу і публіцистичну діяльність. У списку робіт, який склав він сам, першою стоїть рецензія на книжку Д. Граніна «Шукачі» у журналі «Дніпро» (1955, № 6). З травня 1960 родина Світличних проживала на вул. Уманській, 35, квартира № 20. Помер після довготривалої хвороби, внаслідок жорстоких умов ув'язнення й заслання (остання адреса — вул. І. Клименка, 16, квартира № 91).
У гуртожитку разом з І. Світличним мешкав літературний критик І. Бойчак. Тепер у будинку містяться різні установи [945].