Тарасівська вулиця, 19–20 ст. (архіт., іст., містобуд.). Пролягає з півночі на південь через центральну частину міста, спускається за рельєфом від вул. Л. Толстого та Ботанічного саду ім. акад. О. Фоміна, Київського національного університету ім. Т. Шевченка до вул. В. Яна. Виникла в 1830–40-х рр. у зв'язку з розплануванням т. зв. Либідського району. Прокладена на межі місцевості, що має назву Паньківщина. Вул. Тарасівська пролягала раніше до р. Либідь і вул. Набережно-Жилянська. У 1870-х рр. її трасу скорочено до сучасної у зв'язку з промисловим будівництвом. До неї прилучаються вулиці Короленківська і Микільсько-Ботанічна, перетинають вулиці Жилянська, Саксаганського. Назва пов'язана, ймовірно, з приміським селом Тарасівка, офіційно затверджена 1869. Сформовані фронти забудови вулиці, визначальні риси якої склалися у кін. 19 – на поч. 20 ст., включають житлові та громадські споруди. У повоєнні роки, коли проводилася відбудова зруйнованих споруд, на вулиці було зведено кілька нових будинків: житлові – № 5, 7, 32, на розі з вул. Микільсько-Ботанічною – № 14/2, № 11 (школа № 92). Серед них вирізняється монументальністю та архітектурним вирішенням житловий будинок № 2/21 на розі з вул. Л. Толстого. У 1970–90-х рр. споруджено будинки № 12, 20, 36. Пам'ятки архітектури: № 3-а (1910, арх. М. Шехонін, неоампір); № 4, 4-а (1895–97, арх. О. Кривошеєв, історизм); № 6 (1900–03, цивільний інж. М. Яскевич, історизм); № 6-а (1910-і рр., арх. М. Шехонін, модерн); № 8 (1914, модерн); № 9, 9-а, 9-б, 9-в (1860-і рр. – 1912, технік-арх. П. Воронцов, модерн); № 18 (1938, конструктивізм); № 19, 19-б (1899–1900, арх. М. Казанський, історизм); № 23–25 (1899–1900, арх.А.-Ф. Краусс, цегляний стиль); № 40/52 (кін. 19 ст., історизм).

На вулиці проживали відомі діячі науки, культури, громадсько-політичного життя: в № 1-б – артист балету і балетмейстер С. Лифар, лікар і вчений А.Чайка; в № 3-а – піаніст, композитор, педагог Г. Беклемішев, письменники С. Гудзенко, В. Елланський, патологоанатом, акад. АН УРСР О. Смирнова- Замкова; в № 6 – вчений-гідротехнік, начальник Київського округу шляхів сполучення М. Лелявський і завідувач кафедри акушерства та гінекології Київського університету О. Муратов; в № 8 – історик права С. Іваницький-Василенко, правознавець М. Паше-Озерський і співак І. Стешенко; в № 10 – вчений, перший президент УАН В. Вернадський, філософ, акад. ВУАН О. Гіляров, правознавці В. і Г. Демченки; в № 14 – письменник, перекладач М. Косач, у якого бувала під час приїздів у Київ його сестра – поетеса Леся Українка; в № 18 – лікар, чл.-кор. АН УРСР О. Лур'є; в № 19 – ботанік П. Оксіюк, секретар підпільного Залізничного райкому КП(б)У, Герой Радянського Союзу О. Пироговський; в № 20 – вчений у галузі теплотехніки й теплофізики, акад. НАНУ Є. Дибан, члени-кореспонденти НАНУ – хімік Л. Бударін, учений у галузі радіоспектроскопії мінералів І. Матяш, математик А.Фущич; в № 23–25 – поетеса А. Ахматова.

У садибі № 4, 4-а містилися поліцейське відділення й пожежна команда Либідської дільниці Києва; у будинку № 6 – медичне відділення Вищих жіночих курсів, де працювали відомі лікарі й вчені.

Значну кількість історико-культурних об'єктів втрачено. № 2 належав філософу, професору Київського університету О. Новицькому, який приятелював з арх. О. Беретті, з першим ректором університету М. Максимовичем і той зупинявся за цією адресою під час приїздів у Київ, зокрема 1843; після смерті О. Новицького садибу успадкував його син І. Новицький – інж.-технолог, член і скарбник Старої Громади, в якого часто збиралися старогромадівці, зокрема В. Антонович, М. Лисенко. 1847–48 тут мешкав майбутній художник М. Ге, тоді – студент математичного факультету університету; у 1870-х рр. тут проживали – зять О. Новицького, старогромадівець В. Беренштам, письменник М. Старицький, в 1893–1912 у флігелі жив філософ О. Гіляров. Онука першого власника – архівіста В. Новицького, який проживав за цією адресою, було розстріляно 1938. Після війни будинок зруйновано. В № 7 і № 18 – поетеса Леся Українка; в № 8 (на місці сучасного будинку № 8) – директор університетського ботанічного саду О. Рогович, у флігелі цієї садиби – народоволець, майбутній акад. АН СРСР О. Бах; в № 11 – журналісти і громадсько-політичні діячі Л. Войтоловський та О. Саліковський, член ЦК Бунду, УЦР і Малої Ради М. Рафес; в № 12 – архітектор П. Шлейфер, у цьому ж будинку в 1870-х рр. містилася народницька комуна В. Дебогорія-Мокрієвича; в № 18 – письменник М. Косач – брат Лесі Українки; в № 20 – математик Б. Букрєєв, історик, громадсько-політичний діяч М. Василенко та його дружина – історик Н. Полонська-Василенко, один із засновників і перший президент УАН В. Вернадський, журналіст і громадсько-політичний діяч О. Саліковський; у № 22 мешкала в останні роки життя оперна співачка і педагог О. Сантагано-Горчакова; у № 27 – завідувач кафедри гігієни Київського університету В. Орлов; у № 34 – архітектор П. Голландський. У садибі № 5, що належала відомому лікарю, завідувачу кафедри окремої патології і терапії з госпітальною клінікою Київського університету К. Трітшелю (жив тут), 1905–14 діяло очолюване ним Товариство для боротьби з сухотами і бугорчаткою; в № 15 містилася у кін. 19 – на поч. 20 ст. редакція журналу «Киевская старина» (видавець – К. Гамалія, редактор В. Науменко). У будинку № 5 восени–взимку 1941, під час нацистської окупації Києва, розміщувалися їдальня і притулок Українського Червоного Хреста, які націоналістичне підпілля (Організація українських націоналістів) використовувало для нелегальних зустрічей [1706].

 

Фотогалерея