Хмельницького

Хмельницького Богдана вулиця, серед. 19—20 ст. (архіт., іст., містобуд). Одна з центральних магістралей міста. Перетинає Старокиївське плато з південного сходу на північний захід, з'єднує вулиці Хрещатик і О. Гончара. Пряма траса вулиці позначена досить похилим підвищенням на початковій ділянці (між Хрещатиком і вул. Лисенка) і крутим узвозом із значним звуженням проїзжої частини на кінцевому відтинку (від вул. М. Коцюбинського до вул. О. Гончара). Членується вулицями: з непарного боку — Лисенка, з парного — Леонтовича, Пирогова, з обох боків — Пушкінською, Володимирською, І. Франка та М. Коцюбинського.
Прокладена у 1-й пол. 19 ст., згідно з генеральним планом Києва 1837. Первісна назва — вул. Кадетська, оскільки прилягала до садиби Кадетського корпусу (тепер бульв. Т. Шевченка, 14).
1869— 1919 — вул. Фундуклеївська, на честь Київського губернатора І. Фундуклея, у садибі і коштом якого засновано і розбудовано Фундуклеївську жіночу гімназію на цій вулиці (№ 6). 1919-92 — вул. Леніна.
Майже одразу після прокладання вулицю віднесено до 1-го (вищого) розряду, що висувало відповідні вимоги до її забудови та опорядження. У щільну забудову її фронтів включено капітальні багатоповерхові житлові та громадські споруди. Найстаріша серед них, що збереглась і репрезентує архітектуру доби класицизму, — колишній Анатомічний театр медичного факультету Університету св. Володимира (№ 37, 1853, арх. О. Беретті; див. ст. 527.1).
Поява цієї та інших аналогічних споруд зумовило надалі функцію вулиці як культурно-освітнього осердя Києва.
1871 тут почав діяти приватний навчальний заклад для юнаків — Колегія Павла Ґалаґана, головну споруду якої (№ 11) перебудував арх. О. Шіле. 1875 за проектом арх. В. Ніколаєва зведено першу в місті стаціонарну споруду театру-цирку (№ 5, пізніше — Театр Бергоньє).
Зміна технічних можливостей і стильової спрямованості в архітектурі межі 18— 20 ст. відбилася на підвищенні висоти будинків до чотирьох—п'яти поверхів і значному урізноманітненні стильових забарвлень фасадів. У їх спорудженні брали участь відомі київські архітектори. Провідними спорудами цього часу є: Міський театр у формах французького ренесансу (1901, арх. В. Шрьотер, реконструйований у 1980-х рр.) — тепер Національна опера України (див ст. 72.30); будинок у стилі неокласицизм, що призначався для Міністерської жіночої гімназії св. княгині Ольги (№ 15; 1914—27, арх. П. Аль- ошин), в якому у 1920-х рр. розмістили установи ВУАН (див. ст. 269).
У забудові вулиці почали домінувати прибуткові будинки, в яких поряд із житлом розміщувалися заклади культури. У 1930-х рр. в стару забудову включено кілька нових житлових будинків, перебудовано споруду театру (№ 5). Новими архітектурними акцентами стали вирішені у стилі конструктивізм споруди Універмагу на розі вул. Хрещатик (№ 2/38) і житловий будинок письменників «Роліт» (№ 68). Після Великої Вітчизняної війни на вулиці здійснювалися переважно ремонти і реконструкція історичної забудови. Деякі масштабні і структурні зміни в обличчі вулиці сталися впродовж 1970— 90-х рр.: знесено частину старої забудови, на місці розібраних будинків межі 19—20 ст. зведено великий адміністративний комплекс із висотним об'ємом (№ 18—24), на розі з вул. Воло- димирською навпроти театру опери та балету — дев'ятиповерховий житловий будинок (вул. Володимирська, 51/53), на розі з вул. М. Коцюбинського (№ 39) споруджено перший в Києві 18-по верховий житловий будинок, що від того часу домінує в забудові цього району.
Пам'ятки архітектури: № 6 — Фундуклеївська жіноча гімназія (прибудови — архітектори О. Беретті, О. Шіле, О. Заваров, Р. Книжник, історизм); № 8 (архітектори В. Ніколаєв, О. Кривошеєв, неоренесанс з елементами цегляного стилю); комплекс Колегії Павла Ґалаґана: № 9-а — житловий будинок і № 11 — навчальний корпус (архітектори О. Шіле, В. Ніко- лаєв; перехідний етап від пізнього класицизму до еклектики); садиба № 10 (арх. Е. Брадтман, історизм), житлові будинки № 12—14 (історизм), садиба № 26, 26-а (арх. А.-Ф. Краусс,
історизм), № 29/2 (арх. О. Шварценберг, М. Гарденій, історизм), № 30/10 (арх. М. Яскевич, історизм), № 31/27 (архітектори О. Хойнацький, І. Ніколаєв, історизм), № 32 (арх. К. Іваницький, історизм), № 33/34 (арх. В. Ніко- лаєв, цегляний стиль), № 34 (арх. І. Ніко- лаєв; історизм); садиба № 36 (арх. І. Ні- колаєв, історизм); № 38 (арх. В. Она- щенко, зразок архітектури 1930-х рр., поєднує конструктивістську основу з елементами класицизму); № 42/32 (арх. Л. Вольфман; історизм), садиба № 44, 44-б, 44-в (арх. А.-Ф. Краусс, історизм), № 46 (арх. М. Максимович, неоренесанс), № 50 (арх. Я.-Ф. Вольман, історизм); садиба № 51-а, 51-б, 51-в (історизм); № 52 (арх. О. Вербицький, модерн), № 56 (історизм); садиба № 59-а, 59-б, 59-в (історизм); № 60 (арх. М. Артинов, неоросійський стиль); № 66 (архітектори Хоменко, Сичевський, То- поровський, Вероцький під керівництвом Неймарка, радянський ретроспек- тивізм на основі класичних елементів); № 68 (архітектори П. Костирко, В. Кри- чевський, М. Сдобнєв; конструктивізм з елементами класичної архітектури); № 72-в (перебудований арх. А.-Ф. Крауссом, історизм), № 72-б і 72-г (арх. О. Кривошеєв, історизм), № 72 (арх. М. Артинов, історизм), № 84 (арх. В. Ніколаєв, історизм); № 94 (історизм), а також № 58 — велотрек.
Пам'ятки історії: в № 5 (гуртожиток театру ім. Лесі Українки) проживали актори і режисери К. Богданова, М. Висоцький, Г. Долгов, В. Дуклер, П. Киянський, Ю. Лавров, В. Освецимський,
С. Петров, М. Розін, М. Романов, М. Стрелкова, С. Филимонов, К. Хохлов; в № 8 проживав учений, громадський і державний діяч М. Грушевський, діяла літературно-мистецька група «Гроно», в якій об'єдналися відомі письменники і художники; тут у кореспондентському пункті газети «Комсомольская правда» працював письменник А. Гайдар; № 9-а і 11 — Колегія Павла Ґалаґана, в якій навчалися, працювали, проживали відомі діячі науки і культури, містилося Генеральне секретарство військових справ на чолі з С. Петлюрою; в № 12—14 жили вче- ний-зоолог, державний діяч Ю. Вагнер, композитор Г. Таранов; містилися навчальні заклади, в яких працювали відомі вчені; в № 27 мешкала художниця О. Екстер, яка розмістила тут майстерню декоративного мистецтва, в якій працювали і бували відомі діячі культури, жили і навчалися терапевт
A. -Ф. Зіверт, живописець Г. Меліхов, піаніст і композитор В. Пухальський, містилася майстерня художників В. Меллера та М. Тряскіна; проживали — в № 29/2 — лікар, учений І. Іщенко; в № 30/10 — історик В. Данилевич; № 31/27 — хімік-технолог, акад. ВУАН B. Шапошников; в № 33/34 — патологоанатом, бактеріолог та епідеміолоог
A. -В. К. Високович, арх. Й. Зекцер, проф. Київського університету, фармаколог К. Гейбель; № 35/1 — філософ, міністр ісповідань Української Держави В. Зіньківський; в № 36 — підрядчик Ф. Альошин, провідник ОУН М. Кузьмик, диригент А. Пазовський, арх. К. Остроградський; в № 39 — музикознавець І. Ляшенко, оперний режисер Д. Смолич; в № 42/32 — історик М. Довнар-Запольський, агроном П. Сльозкін, лікар М. Тихомиров, поет, літературознавець П. Филипович; академіки ВУАН — АН УРСР — лікар М. Амосов, фізіолог Є. Бабський, па- тофізіолог Р. Кавецький, анатом В. Ка- сьяненко, вчений в галузі металургії і теплотехніки В. Копитов, правознавець В. Корецький, хімік Ф. Овчарен- ко, фізик А. Смирнов, біохімік Р. Чаговець, хімік В. Шапошников; члени- кореспонденти АН УРСР — фізик
0. Харкевич, астроном В. Цесевич; в № 46 — інженер-гідротехнік і будівельник М. Максимович; в № 47 — оперний співак М. Ворвулєв; в № 50 — інж.-конструктор Ф. Андерс, живописець Є. Волобуєв, настоятель Володи- мирського собору І. Корольков, історик, громадсько-політичний діяч В. Прокопович, учений у галузі пружності, опору матеріалів та будівельної механіки
C. Тимошенко; в № 52 — політичний діяч В. Липинський; у садибі № 59 — математик, акад. ВУАЙ Г. Пфейффер; в № 60 — арх. М. Артинов, голова РНК УСРР П. Любченко, лікар, учений
B. Образцов; в № 66 — співачка О. Петрусенко, міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач, народний художник УРСР К. Трохименко; в № 68 — письменники П. Автомонов, Б. Антоненко- Давидович, М. Бажан, В. Бичко, Л. Ви- шеславський, С. Воскрекасенко, С. Голованівський, А. Головко, О. Гончар, Д. Гофштейн, Ю. Даніель, М. Дубов, Л. Забашта, О. Копиленко, О. Корнійчук, І. Кочерга, І. Кулик, О. Кундзіч, І. Ле, А. Малишко, І. Микитенко, О. Новицький, П. Панч, Л. Первомайський, О. Підсуха, Г. Полянкер, М. Пригара, Н. Рибак, М. Рильський, С. Скляренко,
В. Собко, В. Сосюра, М. Стельмах, П. Тичина, П. Усенко, М. Чабанівський, М. Шпак, М. Шумило, Ю. Яновський, актор О. Ватуля, літературознавець Л. Коваленко, композитор і диригент Б. Лятошинський, художник З. Толка- чов; в № 72 — майбутній письменник К. Паустовський; в № 84 — літературознавець, бібліограф, бібліотекознавець С. Маслов; в № 94 — письменник М. Бажан.
№ 5 — визначна пам'ятка культурного життя України, тут діяли, змінюючи один одного відомі театри, тепер — Національний академічний російський драматичний театр ім. Лесі Українки. У цих театральних колективах працювали відомі актори, режисери, художни-ки, композитори. В № 8 містилася Фундуклеївська жіноча гімназія, в якій працювали відомі діячі науки, культури і освіти.
В № 10 містилися Київський клуб автомобілістів, Київське товариство мистецтва та літератури, жіноча гімназія О. Титаренко, де навчалася майбутня актриса А. Тарасова. В № 16/18 навчалася в школі кіноактриса, героїня Великої Вітчизняної війни М. Корольова (Гуля Корольова). В № 23 містилася 1871—74 елементарна школа для дітей наймолодшого віку сестер С. і М. Ліндфорс. У садибі № 26, 26-а в готелі «Ермітаж» проживали під час приїздів до Києва відомі діячі науки і культури, містилася редакція журналу «Огни», в якому були опубліковані перші твори письменників І. Бабеля та К. Паустов- ського. В № 44 містилася Жіноча гімназія К. Крюгер, де працювали філософ і державний діяч В. Зеньківський, священик П. Тарнавський, письменниця О. Форш. В садибі № 51-а, 51-б, 51-в містилися Вищі жіночі курси, Фребелівське товариство, Фребелівський інститут, Київський авіаційний інститут ім. К. Є. Ворошилова, Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, працювали і навчалися відомі діячі науки і культури.
В № 52 почав свою діяльність у 1944— 47 Державний літературно-художній музей Т. Г. Шевченка (тепер Національний музей Тараса Шевченка). Значну частину історичної забудови втрачено: № 7 — корпус Колегії Павла Ґалаґана, в якому проживав її засновник; в № 17 (готель «Франсуа») у 1890—98 (у 1898—1906 — у № 21) містилася редакція і контора журналу «Инженер», відповідальними редакторами якого в той час були відомі інженери О. Бо- родін, потім — А. Абрагамсон; зупинявся письменник В. Короленко; 1917—18 містилося Генеральне секретарство морських справ УНР, першим керівником якого був Д. Антонович, 1918 — Морське міністерство Української Держави, яке очолював отаман О. Рогоза;
1918—19 у підвальному приміщенні готелю працював театр-кабаре «Підвал Кривого Джиммі», у 1919 — театр «Арлекін», заснований С. Юткевичем, О. Каплером і Г. Козинцевим.
В № 19 містилися редакції газет «Киевскаямысль», «Пролетарская правда», «Українське слово», журналів «Нова громада», «Глобус» в яких працювали відомі діячі культури; у цьому будинку в приміщенні клубу редакції газети «Пролетарская правда» 24 січня 1924 виступав поет В. Маяковський.
В № 18 жив після війни вчений у галузі тваринництва, репресований у справі СВУ А. Скороходько; в № 19-а в 1955— 60 — засновник наукознавчої школи в Україні, чл.-кор. АН УРСР Г. Добров; в № 25 в 1880-х рр. — лікар і вчений Н. Хржонщовський; в № 76 у кін. 19 —на поч. 20 ст. — правознавець, проф. Київського університету О. Ейхельман. Незважаючи на зміни і значні втрати історичної забудови, вул. Б. Хмельницького лишається цінною пам'яткою, яка відображає особливості забудови та історичного життя центру Києва впродовж 19—20 ст. [1835].

Житловий будинок 1900–01, в якому проживали Беляев О. Р., Рахлін Н. Г.

Б.Хмельницького, 40/25 (І. Франка, 25/40)