Вулиця Січових Стрільців — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевості Кудрявець, Лук'янівка.

До 1869 була частиною Житомирської вул., з 1869 мала назву Львівської, у 1920-х рр. деякий час носила ім'я радянського політичного діяча Троцького Льва Давидовича (1879—1940). З 1929 до 2015 р. носила назву за ім'ям радянського партійного і державного діяча України Артема (справж.— Сергєєв) Федора Андрійовича (1883—1921).

У 1997 році депутатами Київради було проголосоване рішення перейменувати вулицю Артема, яка мала отримати назву вулиця Січових Стрільців. Це рішення було прийняте не належним чином і не мало жодних правових наслідків. Однак назва вулиця Січових Стрільців застосовувалася на деяких електронних картах та у системах автонавігації.

У грудні 2014 — лютому 2015 року Київська міська державна адміністрація провела громадське обговорення щодо перейменування вулиці Артема на вулицю Січових Стрільців.

Сучасна назва на честь вiйськових пiдроздiлiв Надднiпрянської Армії УНР та збройних сил Української Держави — з вересня 2015 року.

Од­на з центральних магістралей міс­та, орієнтована з півночі на південь. Пролягає від Львівської площі до Лук'янівської площі, по північно-за­хідному схилу Старокиївської гори, спускається у долину р. Глибочиця, доходить до Лук'янівських висот. Ви­никла в часи Київської Русі як торго­вельний шлях, що брав початок від Жидівської (Львівської) брами «міста Ярослава». Проходила через укріплене передмістя Копирів кінець до уро­чища Дорожище, або Дорогожичі,від якого розгалужувалися шляхи на захід (через Білгород) і північ (Вишгород). Роль заміського шляху зберігала після монголо-тагарської навали. З відновленням укріплень Копиревого кінця у 30—40-х рр. 18 ст. стає части­ною планування передміського с. Кудрявець. Сучасне трасування вулиці на­креслено генеральним планом Києва, затвердженим 1837, й реалізовано в 40—50-х рр. 19 ст. Значення вулиці посилюється у зв'язку з переселенням мешканців Подолу, який 1845 і в на­ступні роки зазнав значної повені, у район Лук'янівки (назва походить від однойменного заміського села). У се­ред. 19 ст. після знесення оборонних укріплень та Жидівської (Львівської) брами Верхнього Києва створено Львів­ську і Лук'янівську площі. Початок формування об'ємно-просторової ком­позиції вулиці було покладено пере­плануванням Львівської площі під Сін­ний ринок (1873), влаштуванням Лук'янівського ринку й площі. На рубежі 19—20 ст. периметр вулиці забудову­ється багатоповерховими прибутко­вими житловими будинками, прокла­дається трамвайна лінія (1897). На ді­лянці під № 46 стояла Вознесенська церква (знесена у 1930-х рр.). Важливою умовою подальшої рекон­струкції та розширення вулиці було виникнення Петрівсько-Куренівського промислового району, розвиток жит­лового району Лук'янівки, включення її до складу загальноміської магістра­лі, що з'єднувала північні райони з центром міста — Радянською (тепер Майдан Незалежності) і Урядовою (нині Михайлівська) площами (генплан 1936). Реконструкція зі знесенням бу­динків і влаштуванням на їхньому місці розкритих озеленених просторів тор­кнулася незначних ділянок вулиці. Збережено цінні архітектурні споруди 19— поч. 20 ст., вирішені в стилях еклектизму й модерн (№ 7, 14, 22, 24, 33, 40/1, 42, 46, 47, 72). Поєднання цих будівель з архітектурними пам'ятками періоду конструктивізму й неокласи­цизму 1930 — 50-х рр. (№ 26-а, 48, 76, 79), новітніми спорудами (Будинок побуту, № 15; Республіканський бу­динок моделей, № 37—41; Республі­канське управління зеленого будівниц­тва, № 51; висотний адміністративний будинок, № 73; Держпроектінститут «Південнафтопровід», № 64; кінотеатр «Київська Русь», № 93), а також скве­рами й парками надають вулиці рис своєрідності.

У багатьох будинках проживали відо­мі діячі науки і культури, громадсько- політичного життя країни: в № 10 — філолог П. Житецький, художники Волков і О. Осмьоркін, більшовик Смирнов-Ласточкін; в № 33 — ху­дожник В. Пальмов; у будинку № 41 (зруйнованому у 1960-х рр.) — пи­сьменник I. Нечуй-Левицький; в № 46 — письменники В. Василевська і О. Корнійчук; в № 48 — співак А. Кікоть. У будинку № 53 проживали у 1960-х рр. академіки АН УРСР: хімік А. Бабко, фізик-хімік В. Єременко, зоолог і палеонтолог І. Підоплічко, геофізик С. Субботін, чл.-кор, АН УРСР, матеріалознавець Г. Самсонов та ін. (пізніше мешкали за іншими адресами).

З історичними подіями періоду виз­вольних змагань 1917—21 та Великої Вітчизняної війни пов'язаний будинок № 24. Тут у 1917—18 містилися казар­ми Січових стрільців, у 1941 під час оборони Києва — штаб Київського укріпрайону.

Фотогалерея