Андріївський узвіз — вулиця в Подільському районі міста Києва, що сполучає Поділ зі Старим Києвом. Пролягає від Контрактової площі до Володимирської та Десятинної вулиць.
Проходить по схилу Старокиївського плато між горами Андріївською (Уздихальницею), Старокиївською і Замковою, від перехрестя вулиць Десятинної і Володимирської до Контрактової площі. Перетинається з вулицями Воздвиженською, Флорівською, Боричів Тік, Покровською. У плані утворює дугу, що огинає підошву гори Уздихальниці, з видового майданчика якої розкриваються чарівні краєвиди на Поділ і Задніпров'я. Сучасна назва існує з 1740-х рр., походить, імовірно, від Андріївської церкви.
1920—57 вулиця носила ім'я більшовика Г. Лівера (1894—1918) — учасника боротьби за владу Рад у Києві у 1917—18. Вважається однією з найдавніших магістралей міста, яка з'єднувала давньоруський дитинець з подільською торговельною площею. Частина дослідників (М. Петров, Д. Бліфельд, П. Толочко) ототожнює його з літописним Боричевим узвозом.
За доби середньовіччя відгалуження узвозу було прокладено до замку на горі Киселівці (нині — Замкова). У 17 ст. відома як головна дорога на Поділ, що бере початок від Київської (Подільської) брами Верхнього міста. У 1711 проїзд між Замковою та Андріївською горами було розширено. Перебуваючи за межами давніх укріплень, узвіз тривалий час залишався незабудованим. Початок його освоєнню покладено зведенням у 18 ст. Андріївської церкви на земляному бастіоні Старокиївської фортеці. На поч. 19 ст. через віддаленість від центру забудова залишалася розрідженою і складалася з одно- та двоповерхових, переважно дерев'яних будинків з прилеглими садами. До цього періоду належать житлові будинки № 10, 38 з рисами класицизму. Садибний характер забудови порушено під час інтенсивного будівництва великих капітальних споруд, які відбивали стилістичну багатогранність архітектури періоду історизму і модерну. Серед авторів будинків архітектори (№ 13), М. Казанський (№ 2-а), В. Ніколаєв (№ 21), П. Спарро (№ 4/26) та ін. На рубежі 19—20 ст. поряд із житловою функцією вулиця набуває значення торговельної з яскраво вираженою спеціалізацією магазинів і майстерень, що обслуговували потреби церкви.
Брукування великим булижним камінням здійснено у 2-й пол. 19 ст. Об'єднана спільністю виникнення й розвитку в умовах складного природного ландшафту, забудова узвозу відзначається динамікою розкриття вуличного простору, ансамблевістю та унікальністю архітектурно-ландшафтного середовища. Прилягання до гір, наявність виходів до оглядових майданчиків з видами на Дніпро і Поділ визначили відкритий характер його забудови, виразний силует якої з домінантою Андріївської церкви і акцентом неоготичної башти будинку № 15 («Замок Річарда») відіграє важливу роль у загальноміських панорамах. Активними композиційними елементами є також будинки № 3/24 (1914), № 34 (1901, арх. О. Хойнацький). Дерев'яна забудова 2-ї пол. 19 ст. представлена будинками № 10 і 19. Внаслідок різночасового знесення окремих будинків утворено незабудовані ділянки (ріг вулиць Флорівської, Боричів Тік та ін.).
У 1981—83 проведено регенерацію забудови, виконано нове брукування, встановлено стилізовані ліхтарі (автори проекту — А. Милецький, О. Колесников, Л. Гараніна, Д. Воронов). З цього часу узвіз стає місцем проведення загальноміських свят, зокрема Днів Києва в останні вихідні травня, і художніх виставок.
З вулицею пов'язані події історичного минулого: вона була свідком народних повстань у часи Київської держави, Визвольної війни 17 ст., збройної боротьби у період української революції та громадянської війни 1917— 20. Тут проживали відомі діячі науки і культури: у будинках № 2-г — філософ П. Кудрявцев; № 2-г і 4/26 — історик, громадський діяч О. Оглоблін; у № 13 — родина професора Київської духовної академії О. Булгакова, діти якого — Михайло став письменником, Микола — відомим вченим-бактеріологом; композитор і диригент О. Кошиць; інж. В. Листовничий; у № 15 — історик С. Голубєв, художники Г. Дядченко, Ф. Красицький, І. Макушенко; ск. Ф. Балавенський; 1905 тут відбулося перше редакційне засідання журналу «Шершень»; у № 21 — ск. І. Кавалерідзе, протоієрей Ф. Титов; у № 34 — філологи П. Житецький, Т. Кезма, бібліограф М. Сагарда, письменник Г. Тютюнник; у № 38 — лікар І. Воскресенський, письменник і громадський діяч А. Муравйов.
