у 1970-х рр. під час реконструкції вул. Жилянської ліквідований). Споруджена архітектором Київського навчального округу, цивільним інж. Ф. Олтаржевським. Будівельні роботи здійснило господарське правління молитовного дому, головою якого був відомий київський підрядчик Я. Файбишенко. У 1920-х рр. синагога діяла під назвою «Бейт-Яаков». Релігійна громада налічувала бл. 750 членів. У вересні 1930 ВУЦВК ухвалив закрити синагогу. Будинок передали ремонтному електромеханічному заводу (з 1931 — завод «Транссигнал») для розширення виробничих площ. Підприємство влаштувало у приміщенні їдальню. До фасаду було прибудовано одноповерховий вестибуль. 2001 в приміщенні синагоги відновилися іудейські богослужіння. Впродовж 2002—04 проведено ремонтно-реставраційні роботи. (арх. В. Бозов).

Двоповерхова, цегляна, тинькована, у плані прямокутна. Головне приміщення синагоги — двосвітна молитовна зала, у західній частині якої розташовано хори. Зі східного боку — невелика апсида, де було встановлено ритуальну шафу Арон-Кодеш — місце зберігання сувоїв Тори. Ліворуч і праворуч від головного фасаду розміщено об'єми для сходів. Зведена у рисах романської архітектури. Акцентом первісної композиції чолового фасаду був вхідний портал, який слугував основою для балкона, та два симетричні ризаліти, що своїм оздобленням нагадують центральний ризаліт хоральної синагоги на вул. Ш. Руставелі, 13. У верхній частині фасаду — мотив аркади, що повторюється. Декор використано досить лаконічно. У ризалітах — здвоєні напівциркульні вікна.
Будівля — цікава пам'ятка сакральної архітектури поч. 20 ст.
При синагозі діє заснований 2002 Вищий релігійно-освітній інститут «Мідраша Ціоніт» при об'єднанні іудейських релігійних організацій України [1586].