Серед Голосіївського лісу в долині Горіховатського струмка на південний схід від комплексу Націо­нального аграрного університету. Місцевість Голосіїв з невеликим хутором, що належав Видубицькому монастирю, вперше згадується під 1541. Згодом переходить у власність Києво - Печерського монастиря, архімандрит якого і одночасно київський митропо­лит Петро Могила заснував тут 1631 пустинь з невеликою дерев'яною церк­вою св. великомученика Іоанна Сочавського (перевезена з Молдавії частина мощей цього святого зберігалася у хра­мі). У 80-і рр. 17 ст. архімандритом Варлаамом Ясинським споруджено церкву в ім'я преподобних Варлаама та Іоасафа Індійських, 1764 — третю дерев'яну церкву — на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело». У 18 ст. в пустині насаджується липо­вий гай і фруктовий сад, що пере­творило її на улюблене місце літнього відпочинку київських ієрархів.

Після секуляризації монастирських маєтків (1793) пустинь занепадає й від­роджується тільки у 2-й чв. 19 ст. за­ходами київського митрополита Філарета (Амфітеатрова). У 1840-х рр. зведено цегляні будинки: митрополита, кухні й трапезної з глибоким склепінчастим льохом для зберігання харчів та два дерев'яні корпуси келій. Цег­ляна, однобанна Покровська церква із західною дзвіницею (1848—50) і буди­нок митрополита (1840) запроектовані єпархіальним арх. П. Спарро у пере­хідних формах від класицизму до ро­сійсько-візантійського стилю.

1852 пустинь названо Свято-Покровською, а її старовинний дерев'яний храм св. Іоанна Сочавського перей­меновано на церкву Живоносного Дже­рела Пресвятої Богородиці. Будівель­ними роботами 1860- поч. 70-х рр. (надбудова цегляних келій, споруджен­ня з дерева келійного та готельного корпусів) керував лаврський ієромо­нах Євкарпій (в миру — інж. Наумов). У кін. 19 ст. замість розібраних дерев'я­них за проектом арх. Є. Єрмакова зводяться двоповерхові келії у цегля­ному стилі. Він також розробив ва­ріанти проекту нового дерев'яного храму на місці старої церкви св. Іоан­на Сочавського (проекти не реалізо­вано). Найбільш значною і останньою за часом спорудою ансамблю стала головна цегляна церква пустині в ім'я Живоносного Джерела Пресвятої Бого­родиці (1910—12), вирішена арх. Є. Єрмаковим у вигляді хрещатого п'яти- банного храму з пишним пластичним оздобленням у формах московсько - ярославської архітектури 16—17 ст. Для зведення склепінь і центрального підбанника використано залізобетон. Будівельні роботи здійснювалися під наглядом «підрядчика кам'яних справ» С. Бикова і «підрядчика тинькувальних справ» В. Сафонова.

У 1930-х рр. Голосіївську Свято - Покровську пустинь було ліквідовано, її приміщення передано різним уста­новам для господарських потреб. Більшу частину споруд використову­вали сільськогосподарський і лісотех­нічний інститути, у 1950—60-х рр. їх було розібрано як такі, що не мали художньої цінності. До нашого часу дійшов у спотвореному вигляді тільки колишній будинок митрополита.

1991 Голосіївську пустинь передано церковній громаді. 1994 - 95 інститу­том «Укрпроектреставрація» розроб­лено проектні пропозиції щодо реге­нерації ансамблю і відновлення у пер­вісному вигляді церкви Живоносного Джерела Пресвятої Богородиці (архі­тектори В. Хромченков, О. Нікітіна). 1997—98 АТ «Київпроект» виконало проект відновлення комплексу споруд Голосіївської пустині (арх. Г. Гречина).

Ансамбль Голосіївської пустині був досить цінним архітектурно-мистець­ким комплексом, а обитель — одним із відомих центрів духовного життя Киє­ва. Взірцем і навчителем моральності для сучасників був ієросхимник Парфеній, який багато років прожив у пустині й був похований 1855 в церкві Живоносного Джерела. Збереглася частина старовинного монастирського цвинтаря поряд із фундаментами церкви Живоносного Джерела (зі східного боку).