На червоній лінії забудови вулиці. Споруджений як прибутковий на території садиби інженера шляхів сполучення В. Демченка. У стилі модерн. За проектом арх. О. Вербицького. Є частиною запроектованого об'єму: наріжний бік будинку з баштою, що виходив би на вул. Лютеранську, не зведено. У вересні 1941 будинок спалено, відбудовано після війни.
Семиповерховий, з першим цокольним поверхом у приямку, цегляний, тинькований, у плані прямокутний, з двома ризалітами на дворовому фасаді, дво-секційний, кожна секція має на поверсі по дві квартири. Перекриття плоскі. Центральну вісь фасаду виявлено сегментним у плані еркером у третьому п'ятому поверхах, бічні осі вузькими прямокутними еркерами сходових кліток з плоскими аттиками, а також рядами балконів. Чітка система вертикалей фасаду комбінується з характерним для прибуткових будинків стилю модерн ускладненим ритмом різних за формою вікон. Центр сьомого поверху завершено стрічковим балконом. Спрощена пластика фасаду відзначається витонченістю тонко модельованих нечисленних деталей — рельєфних смуг із стилізованими рослинними мотивами на третьому і шостому поверхах, великих замкових каменів з рельєфними вставками, що відходять від них, плоского дощаного русту. Особливої характерності будинку надають великі жіночі маскарони у простінках вікон четвертого поверху. Збереглися ковані огорожі балконів і сходових кліток оригінального рисунка. На поч. 1900-х рр. будинок був одним з найвищих у центрі міста.
1906 - 07 ту т на першому поверсі у п’ятикімнатній квартирі № 4 (належала кузині М. Змунчиллі) проживала Ахматова Анна Андріївна (справж. Горенко; 1889 -1966) поетеса.
Вперше приїхала до Києва взимку 1894, де оселилася в готелі на Інститутській вул. зі своєю родиною. 1906 -07 навчалася в останньому класі Фундуклеївської гімназії. Під час перебування у цьому будинку написала ряд поезій, у паризькому журналі «Сіріус» (1907, № 2 за підписом «Анна Г.») з'явилася перша публікація вірша.
1907 поетесу відвідав М. Гумільов.
1908-09 навчалася на юридичному відділенні Вищих жіночих курсів, проживаючи у флігелі будинку № 23/25 по вул. Тарасівській, відвідувала кузин на вул. Заньковецької, де вдруге 1909 зустрілася з М. Гумільовим. 1910 А. Ахматова взяла шлюб з ним у Миколаївській церкві на Микільській Слобідці (не збереглася).
Тематика багатьох віршів поетеси 1907-14 пов'язана з її київським життям (цикл «Київський зошит» тоїц опубліковані у збірках «Вечір» та ін Рання творчість А. Ахматової пов'яз на з акмеїзмом - модерністською т чією в поезії 1910-х рр.
1976-87 у квартирі № 12 жив Прилюк Дмитро Михайлович (1918—87) журналіст, письменник, член Спілки журналістів (з 1958), доктор філологічни наук (з 1974). Підготував навчальни посібник «Теорія і практика журналістської творчості. Проблеми майстерності» (1983). У 1976 з його ініціативи створено республіканський науковий збірник «Журналістика. Преса, телебачення, радіо», відповідальним редактором якого він був 1976 -83, потім залишався членом редколегії. 1965-82 декан факультету журналістики, завідувач кафедри теорії і практики радянської преси Київськоїго університету ім. Т. Шевченка. Твори: роман «Повноколосся» (1977), повісті «Село, а в ньому люди» (1976), «Земносили» (1979), «Ми були молоді (1980), збірки оповідань «Кохання не залишу» (1980), «Веселі пригоди з доброї нагоди» (1987), цикл повістей «Відгомін» (1979 83). У перекладі російською мовою вийшли збірки публіцистики «Село на нашій Україні» та повістей «Сивина юних» (1987).
Жив у двокімнатній квартирі на п’ятому поверсі у лівій частині будинку.
1989 з нагоди 100-річчя А. Ахматової на фасаді встановлено меморіальну дошку (білий мармур, арх. В. Дормідонтов); 1991 бронзову меморіальну дошку з горельєфним портретом Д. Прилюка (ск. С. Андрейченко, арх. К. Сидоров) [514].