Храм присвячено преподобному Серафиму Саровському (в миру — Мошнін Прохор Сидорович; 1759—1833) — старцю-пустиннику і затворнику. Народився в м. Курську (тепер Російська Федерація) в сім'ї купця. З 1778 — послушник Саровської пустині, 1793 прийняв постриг у ченці з ім'ям Сера-фим, рукопокладений на ієромонаха. Добровільно усамітнився у пустелю, дотримувався весь час суворого посту. Потім наклав на себе трирічне мовчальництво, за тим — затворництво: повне (п'ять років) і послаблене (10 років) — з відкритими для відвідувачів дверима. По виході із затворництва створив Серафимо-Дивеєвську жіночу громаду, опікувався Ардатовською жі-ночою обителлю і Зеленогорською громадою. Уславився як чудотворець. 1903 відкрито мощі подвижника, канонізованого православною церквою. Дерев'яна на цегляному підмурку (первісний проект цегляного храму в нео-візантійському стилі, розроблений арх.
В. Ніколаєвим, не був здійснений через відсутність коштів). З часом стіни церкви (за винятком підбанника бані й другого ярусу дзвіниці) було обкладено цеглою й тиньковано.
Церква однобанна, в плані хрещата, з одноповерховими прибудовами. Вирішена у формах історизму з ремі- нісценціями бароко. Із західного боку до основного об'єму прилягає двоярусна шатрова дзвіниця. Баня церкви з фальшивими люкарнами та маківкою міститься над середохрестям на восьмигранному підбаннику. Бабинець завершено трикутним фронтоном, під яким — кругле вікно-розетка. Віконні прорізи з фігурними сандриками мають напівциркульні перемички. Стіни членуються пілястрами.
Оформлення інтер'єра церкви, за винятком центральної частини іконостаса, доволі скромне. Певний інтерес являє його об'ємно-просторове вирішення. Хрещатий храм з розвиненими об'ємами тамбура і нартекса та широким балконом хорів привертає увагу висотно розкритим підбанним простором. Шатровий верх розкривається зсередини восьмигранною пірамідою, на яку спирається восьмигранний під- банник. Перекриття бічних компарти- ментів пласке, балкове. Окрім зображення Святого Духа (голуба) в зеніті бані, на гранях підбанного шатра 2002 виконано розпис, який складається з восьми сцен святкового чину («Воскресіння та сходження в пекло», «Преображення», «Вознесіння», «Хрещення» та ін.), вміщених в орнамен-товані фігурні обрамлення на тлі стилізованих пагорбів і образів чотирьох євангелістів у парусах. Сюжетний розпис доповнено декоративним обрамленням, в орнаменти якого вком- поновано медальйони з ликами православних святих (св. княгиня Ольга, св. равноапостольний князь Володимир та ін.).

Розпис виконано, дотримуючись іконописної стилістики 15—16 ст., у висвітлених колірних сполученнях, основу яких складають контрастні зіставлення блакитно-зелених, вохристо- жовтих та червоно-пурпурових відтінків. Розписи створюють загальний мажорний декоративний ефект, що завершує комплекс оздоблення інтер'єра храму. В центральній апсиді міститься велике (5,0 х 4,0 м) полотно «Воскресіння Христа».
Значно цікавіший дерев'яний триярусний іконостас, центральна частина якого збереглася з часу освячення храму (1910). Після закриття церкви в 1940-х рр. церковна громада заховала іконостас у навколишньому лісі. З відкриттям храму його знову встановили на старе місце. Проте ікони, що первісно його прикрашали, зібрати знову не вдалося. Іконостас складається з дев'яти секцій. Його верхня частина має вигляд кіле-подібних арок, тридільних — над дверима дияконника, пишної ускладненої форми — над царськими вратами. Виконано іконостас у вишуканій, дещо еклектичній за добором елементів стилістиці, яка поєднує класицистичну логічність і простоту загальної композиції з орнаментально-пластичною насиченістю неглибокого, але дуже виразного та різноманітного за мотивами різьблення з відчутним впливом барокових ремінісценцій. Позолочені, заглиблені й опуклі, ажурні й накладні візерунки щільно вкривають пласкі та фігурні деталі іконостаса, пофарбовані у білий колір. Шляхетність пропорцій, тонкий довершений рисунок деталей створює враження коштовного виробу зі слонової кості, на якому виграють золотавими полисками орнаменти.
1992 замість втрачених і тимчасових ікон худ. С. Вандаловський написав ікони намісного ряду, що наслідують прийоми давньоруського іконопису 15 ст. Виконані на досить високому професійному рівні, образи стилістично мало пов'язані з іконостасом. Кращими є виконані тим самим майстром невеликі композиції круглого формату в празниковому ряді іконостаса. Композиції, динамічніші за малюнком і зіставленням кольорових площин, розраховані не стільки на поглиблене споглядання, скільки на узагальнене сприйняття священних подій. Витримані в тому ж стилістичному ключі, вони більше підпорядковуються загальній ритміці й мають органічніший вигляд у системі декору іконостаса.
Перед іконостасом встановлено два монументальні кіоти. В лівому, тотожному за деталями оформлення з центральною частиною іконостаса, розміщено ікону «Богоматір Одигітрія» в срібних ризах, імовірно 19 ст. Цей образ є характерним зразком поширеного в той час т. зв. підокладного іконопису. В масивнішому кіоті, виконаному в класицистичних формах у вигляді двоколонного порталу з розвиненим антаблементом, встановлено храмову ікону преподобного Серафима Саровського, живопис якої має напів- професійний характер.
Бічні компартименти храму прикрашено реконструйованими фрагментами іконостасів з церкви святих Петра і Павла (ліворуч) та храму св. Пантелеймона (праворуч), які відповідно присвячені цим святим.
Церква — цікава пам'ятка дерев'яної храмової архітектури поч. 20 ст.
Тепер храм УПЦ Московського Патріархату [1226].