Згідно зі списком власників дач, які на 1901 вже звели будівлі, ділянка 266 була на той час незабудованою і не мала власника. Лише у даних за 1909 вказаний власник (або власниця) суміжних ділянок 266 та 268 — Т. Махінько. Найвірогідніше, 1910—11 відбулася зміна власників: не виключено, що Т. Махінько не встиг(ла) забудувати свої ділянки протягом обов'язкового дворічного терміну. Саме це і могло спричинити передачу обох ділянок наступному власникові, яким у 1911—16 значиться А. Берлинер. Якщо ж урахувати можливість варіанту, при якому ділянки були Т. Махінько(м) все ж забудовані й перейшли до А. Берлинера разом зі спорудами, то оптимально можливим періодом зведення дачі слід вважати 1909—14. У роки радянської влади будинок використовувався переважно як споруда громадського призначення. З повоєнних часів до поч. 1990-х рр. тут розміщувалося місцеве відділення міліції. До 1993 ще існували прямокутна в плані цегляна прибудова до тильного фасаду та бічна дерев'яна прибудова до північно-західного торця (розібрані). Дача одноповерхова, цегляна, пофарбована, у плані прямокутна. Завершена вальмовим дахом, з бляшаним покриттям. Планування тяжіє до дворядного, головний вхід з різьбленим дерев'яним ґанком розташований у середній частині чолового фасаду. Важливу роль відіграє пов'язаний з ним розподільчий коридор, що фіксує положення поздовжньої осі в першому ряді планування. Збереглися також отвори додаткових входів з боків обох втрачених прибудов.

У стильовому вирішенні застосовано форми історизму з деяким домінуванням елементів класицизму. Композиційна схема чолового фасаду симетрична. Центральну вісь фіксує головний вхід. Підведений до нього ґанок фланкують два різьблені дерев'яні стовпчики, що несуть крите шифером двосхиле дерев'яне піддашшя. При цьому середня частина утвореної ним стелі має вигляд маленького циліндричного дерев'яного склепіння, яке разом зі стовпчиками утворює своєрідно трактований мотив т. зв. палладіанської арки. Стіну фасаду прорізано ритмом великих близько розташованих вікон, наріжні частини виділено рустованими лопатками. Виразний декоративний ефект створює дрібний ритм сухариків, що підкреслюють лінію нижньої частини аркатурного фриза, а також ажурний різьблений підзор піддашшя. Бічні торці в основному мають цегляне оздоблення, при цьому північно-західний торець і тильний фасад - глухі (прорізані тільки отворами додаткових входів).
Споруда має типологічну цінність як зразок досить нечисленної первісної цегляної забудови Пущі-Водиці, що добре зберігся і має виразне стильове вирішення.
Тепер будинок перебуває на балансі селищної ради, нині незаселений [1215].