Цегляний, тинькований. Первісний дво­поверховий з напівпідвальним повер­хом об'єм зведено в серед. 19 ст. у стилі пізнього класицизму.

1880–81 споруду добудовано вздовж червоних ліній забудови Володимир­ської вул. і Золотоворітського про­їзду (арх. В. Ніколаєв). 1931 над­будовано третій поверх (з вул. Володимирської – четвертий) і мансарду (арх. Б. Цетлін). 1987 частину будинку з боку подвір'я розібрано у зв'язку з будівництвом метрополітену. В остан­ній чверті 19 ст. будинок належав по­дружжю Й. та П. Сєтових (справж.– Сєтгофер).

Сєтов Йосиф Якович (1826–93) –спі­вак (тенор), антрепренер. 1874–83 і 1892–93 – антрепренер київської опе­ри, вперше поставив оперу П. Чайковського «Опричник» у грудні 1874, піз­ніше опери «Руслан і Людмила» М. Глінки, «Ворожа сила» О. Сєрова, «Демон» А. Рубінштейна, «Алеко» С. Рахманінова (1893, під керуванням автора), «Тангейзер» Р. Вагнера та ін. Після кончини Й. Сєтова антреприза київської опери перейшла до його вдови – Пальміри Францівни Сєтової і продовжувалася до лютого 1896, тобто до пожежі у театрі. Померла П. Сєтова 1899 у Петербурзі.

З червня 1889 до лютого 1891 у цьому будинку в квартирі № 11 проживав Васнецов Віктор Михайлович (1848– 1926) – живописець, акад. Петербур­зької АМ (з 1893). У цей період працював над розписом Володимирського собору в Києві, виконав композиції «Перед дверима раю», «Розіп'ятий Христос», «Саваоф», «Бог-слово, Свя­тий дух», підготував ескізи на теми «Хрещення Володимира», «Хрещення Русі», «Страшний суд».

У цьому будинку провів останні місяці свого життя Тарновський Василь Васи­льович (1837–99) – добродійник, ко­лекціонер, громадський діяч. Тут міс­тилася частина його великої колекції, котру він заповів Чернігівському гу­бернському земству (художні твори, рукописи, у т. ч. Т. Шевченка тощо). На її основі було створено Музей укра­їнських старожитностей (носив ім'я В. Тарновського).

У 1902–04 тут проживав Чаговець Всеволод Андрійович (1877–1950) – театрознавець, журналіст. У ці роки працював у Київських періодичних виданнях як театральний рецензент.

З 1908 в будинку розташовувався Укра­їнський клуб – літературно-художня організація, що об'єднувала видатних діячів української культури. Установчі збори відбулися 27 квітня 1908, на них були присутні 94 члени-засновники. Ініціатором створення і незмінним го­ловою ради старшин клубу був ком­позитор М. Лисенко, який з нагоди відкриття клубу написав фортепіан­ний твір «На вхідчини». Клуб містився у напівпідвальному поверсі будинку (займав вісім кімнат). До нього вели двері прямо з вулиці, поряд з тепе­рішніми сходами. Майже половину нижнього поверху займало головне приміщення – зала клубу, розташо­вана під склепінням.

По обидва боки коридору в чотирьох досить просторих кімнатах збиралися різні секції клубу: літературно-дра­матична, музично-хорова, лекційна, бібліотечна. 1911 при клубі було утво­рено художньо-етнографічну комісію, яка ухвалила оформити одну з кімнат будинку в українському національ­ному стилі, щоб використати її як приклад побутової етнографії. Діяли також читальня, більярдна, буфет. Активну участь у діяльності клубу брали історик мистецтва Д. Анто­нович, археолог, мистецтвознавець М. Біляшівський, літературознавець С. Єфремов, письменники О. Олесь, О. Пчілка, Леся Українка, Л. Яновська, актори М. Заньковецька, М. Садовський, театрознавець і драматург Л. Старицька-Черняхівська, режисер М. Старицька, педагог С. Русова, ви­давець В. Бублик, хірург М. Галін, нейрогістолог, перекладач О. Черняхівський та ін. У квітні 1909 зібрання відвідав І. Франко, неодноразово бу­вали тут письменники М. Коцюбин­ський, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний.

У клубі влаштовувалися свята пам'яті Т. Шевченка, читання лекцій і рефе­ратів. На його сцені виступали актори російського драматичного театру «Соловцов», музиканти київських сим­фонічного та оперного оркестрів. Кож­ної п'ятниці тут проводилися літера­турні, по суботах і неділях – музично-хорові вечори. Організовувалися кон­церти й літературні ранки для дітей, діяв молодіжний спортивний гурток. Статистика клубних відвідин свідчить про те, що популярність цих зібрань серед киян постійно зростала: 1909 – 2,5 тис. відвідувачів, 1911 – 13,5 тис. Діяльність національного клубу ви­кликала невдоволення з боку влади. У жовтні 1912 його діячів було звину­вачено у пропаганді заборонених видань, клуб закрито. Українська гро­мадськість зуміла продовжити його діяльність під іншою назвою – клуб «Родина».

З початком 1-ї світової війни частину приміщень було передано під госпі­таль. У травні 1918 клуб отримав нове приміщення на розі вулиць Пушкінської і Прорізної.

У 1911–14 в цьому будинку містилося Українське наукове товариство, за­сноване 1906 з ініціативи групи спів­робітників журналу «Киевская ста­рина» з метою розвитку української науки і культури. При товаристві діяли секції:   історична, філологічна, при­родничо-технічна; медична, статистич­но-економічна, етнографічна комісії. Головою Українського наукового това­риства був професор історії Львів­ського університету, голова НТШ у Львові М. Грушевський. У його діяль­ності брали активну участь літера­турознавець В. Перетц, статистик, етнограф і фольклорист О. Русов, ар­хеолог та мистецтвознавець М. Бі­ляшівський, історики В. Іконников, В. Щербина, юрист О. Левицький та ін. Дійсними членами товариства були М. Лисенко, Олена Пчілка, І. Франко. Видавалися «Записки Українського наукового товариства» (з 1908 їх відпо­відальним редактором був К. Михальчук, з 1914 – А. Ніковський), в яких публікувалися дослідження з усіх галузей науки. В Українському клубі, клубі «Родина» та Київському гро­мадському зібранні (вул. Володимир­ська, 45) влаштовувалися публічні зібрання, на яких виголошувалися реферати і доповіді з української істо­рії та культури. 1921 товариство увійшло до складу ВУАН. Містилося в різні роки за адресами: вул. Воло­димирська, 28; вул. Ярославів Вал, 36; вул. Десятинна, 9.

Український клуб від моменту його створення був осередком Товариства українських поступовців (ТУП), орга­нізованого 1908 на основі Україн­ської демократично-радикальної пар­тії (УДРП; заснована 1905, самоліквідувалася 1907). Головним напрямом діяльності товариство визначало роз­виток української культури, освіти. Члени партії були активними діячами Українського наукового товариства, інших громадських науково-просвіт­ницьких об'єднань. З–7 березня 1917 у клубі «Родина» відбулися збори українських партій та організацій, скликані з ініціативи ТУПу у зв'язку з революційними подіями у Петро­граді. Саме на них народилася ідея Української Центральної Ради як го­ловного представницького центру ук­раїнського руху. В останній день збо­рів головою УЦР було обрано М. Грушевського (перебував тоді у Москві), заступниками – Д. Антоновича, Д. До­рошенка, Ф. Крижанівського. Згодом УЦР працювала у Педагогічному музеї (вул. Володимирська, 57), де в березні 1917 проходив з'їзд ТУПу. На ньому було відроджено УДРП, провід якої працював у приміщенні клубу до червня 1917. За цей період партію було відновлено і перейменовано на Укра­їнську партію соціалістів-федералістів (УПСФ). До керівництва УДРП вхо­дили С, Єфремов (голова), А. В'язлов, Д. Дорошенко, М. Левицький, Д. Лотоцький, Ф. Матушевський, А. Ніков­ський, В. Прокопович, О. Саліковський, М. Славинський, А. Старицька- Черняхівська, П. Стебницький, П. Чижевський, С. Шелухін, І. Шраг, О. Шульгин.

1944 будинок передано Держлітвидаву України, який 1964 перейменовано на видавництво «Дніпро».

1984 на фасаді встановлено мемо­ріальну бронзову дошку Українському клубу (арх. В. Сенниченко).