Семи-, восьмиповерховий, цегляний, у плані складної конфігурації, зумов­леної наріжним розташуванням ділян­ки, перепадом рельєфу та прагненням максимального використання площі за­будови. Два невеличкі подвір'я, з трьох боків оточені об'ємом будинку, сполучаються з вулицею і між собою внут­рішніми проїздами.

Наріжну частину увінчує декоративна чотиригранна наметова баня, зорово розрахована на сприймання з далекої відстані. Так само, зважаючи на місто­будівне положення споруди, що за­микає перспективу вулиці, в оздоб­ленні фасадів використано форматні деталі, які добре помітні здалеку,– великі еркери на рівні третього – п'я­того поверхів, залізобетонні огорожі балконів та лоджій, великомасштаб­не ліплення фриза в стилі модерн під вікнами третього поверху, ліпні вставки, керамічна плитка червоного кольору тощо. Стіни першого і цокольного поверхів облицьовано полірова­ним та бучардованим червоним грані­том. Планування секційне, симетрич­не в кожній секції, але неоднакове в різних секціях. Кращі (шести-, восьмикімнатні) квартири містяться з боку вул. Л. Толстого. Парадний вхід з боку вул. Л. Толстого має великі засклені фацетованим склом двері з латунними накладними деталями. Вестибуль від­значається величезними розмірами, кесонованою стелею, тримаршовими мармуровими сходами, скульптурою, яка розміщена ліворуч над нішею. Збереглися первісні світильники під стелею, розроблені в стилі модерн. Починаючи з другого поверху схо­ди двомаршові, причому з проміж­ної площадки окремий (третій) марш веде до квартир, зорієнтованих на подвір'я. Стіни сходової клітки деко­ровано ліпними карнизами, вхідні двері квартир прикрашено різьблен­ням по дереву. Парадні сходи, розташовані з боку вул. Л. Толстого, освітлюються крізь скляний ліхтар у стелі та засклені отвори, що прий­мають денне світло від вікон чорних сходів, розміщених з обох боків проміжного майданчика парадних сходів. Тут також містяться шахти двох ліфтів. Значно стриманіше оформлено парад­ний вхід з боку вул. Володимирської: звичайні двомаршові сходи, вузькі майданчики, ліфт, двобічне розташу­вання квартир. Над дверима ліфта стіну декоровано ліпним поліхром­ним панно з квітів та листя.

У секції з боку вул. Л. Толстого квар­тири на кожному поверсі розташовано у двох рівнях внаслідок перепаду ви­соти на поверсі: дві великогабаритні квартири на основному рівні й три малогабаритні – на другому. У парад­ному під'їзді та квартирах збереглися ліпні плафони, інші елементи декору. Найбільшу мистецьку цінність являє інтер'єр квартири № 8 з первісним плануванням і оздобленням (ліплення, двері, кутня груба, облицьована білими полив'яними кахлями з чавунними орнаментованими дверцятами). Ліпний декор виконано у стилі модерн з еле­ментами неокласицизму та ампіру. Зокрема, плафон у квартирі № 42 (секція, що виходить на вул. Володимирську), включає розташовані симет­рично по колу стилізовані античні вази, пальмети, лаврові гірлянди.

У квартирі № 14 для декорування кутів плафона використано пальмети. Ліпні декоративні композиції плафонів з гео­метричними та флоральними мотивами виконано у стилі модерн. Трапляю­ться такі характерні для модерну елементи, як прямі та вигнуті лінії, що, перетинаючись під різними кута­ми, утворюють складний орнамент; стилізовані букети з троянд і польових рослин, фризи з квітів та листя маків (квартира № 49, коридор), стилізовані соняшники, яблуні з плодами (кварти­ри № 13, 26), вінки з польових кві­тів (квартира № 44) тощо. У деяких кімнатах залишилася первісна паркет­на щитова підлога, у двох квартирах (у ванних кімнатах) – два фризи, обли­цьовані плиткою з орнаментом із кві­тів.

З часу зведення будинку опалення було водяним. Залишилося декілька первісних радіаторів, один з них (квар­тира № 5) оздоблено орнаментом у верхній та нижній частинах.

Будинок було оснащено системою кондиціонерів («пилососи для забору пилу»), переговорними пристроями у квартирах та під'їздах. Частково збе­реглися: ручка вмикання кондиціоне­ра в одній із квартир, переговорні труби (у двох квартирах та під'їздах), вентиляційні решітки у квартирах, столярне заповнення вікон і дверей з бронзо­вими та чавунними відлитими при­ладами відмикання. Фільончасті дво­стулкові двері у квартирах прикра­шено різьбленими дерев'яними на­кладками.

В обох парадних під'їздах у холах та на майданчиках між сходовими мар­шами – підлога з метласької плитки (білого і блакитного кольорів), викла­деної у шаховому порядку та обля­мованої смугою плиток з хвилястим орнаментом.

Коване металеве поруччя сходів вико­нано в стилі модерн: у верхній части­ні проходить орнаментальна смуга з геометричних елементів (трикутників, дуг, прямокутних деталей). На стінах вздовж сходів та над дверима квартир зберігся ліпний декор з флоральних мотивів та хвилястих ліній. З ужитко­вих предметів залишилися деінде мета­леві вимикачі світла, замок на дверях, дзвінок. В кухнях – первісні дерев'яні антресолі зі сходами.

У 1910–20-і рр. тут мешкав Скловський Євген Львович (1869–1930) – педіатр, співробітник Київського уні­верситету, 1918–20 – завідувач від­ділу охорони материнства та дитин­ства Київського окрздороввідділу; 1919-28 – завідувач кафедри Київ­ського клінічного інституту; з 1929 працював в Українському НДІ охо­рони материнства і дитинства (нині – Інститут педіатрії, акушерства та гіне­кології ім. Б. Буйка АМН України). 1911 організував у Києві перші дитячі ясла.

1944 після повернення з евакуації до Києва значна кількість житлових при­міщень у будинку була надана АН УРСР. Тут проживали відомі вчені.

До 1960-х рр. у квартирі № 42 – Бабко Анатолій Кирилович (1905– 68) – хімік, акад. АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1966). Завідувач лабораторії Інституту загальної та неорганічної хімії АН УРСР (з 1941), водночас завідував кафедрою аналітичної хімії Київського універси­тету (з 1944). Зробив значний внесок у вивчення розчинів комплексних спо­лук.

 До 1950-х рр. у квартирі № 31 – Білодід Іван Костянтинович (1906–81) – мовознавець, акад. АН УРСР (з 1957), акад. АН СРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1966), віце-прези­дент АНУРСР (1963–78). У зазначений період – з 1946 – співробітник Інсти­туту мовознавства АН УРСР ім. О. По­тебні (з 1961 – директор). Одночас­но – завідувач кафедри Київського університету (1947–57, з 1952 – про­фесор), голова Відділу суспільних наук (1952–57). Пізніше, обіймаючи посаду міністра освіти УРСР (1957–62), меш­кав на вул. Терещенківській, 5. Наукові праці з історії і сучасного функціо­нування української та російської літе­ратурних мов, лінгвістики, лексико­логії та лексикографії, мовознавства тощо.

До 1963 у квартирі № 27 – Василенко Андрій Овер'янович (1891 –1963) – вчений у галузі машинобудування та сільськогосподарської механіки, акад. АН УРСР (з 1948). 1944–58 – завіду­вач лабораторії і директор Інституту машинознавства і сільськогосподар­ської механіки АНУРСР (тепер Фізико-технологічний інститут металів та сплавів НАН України). Професор Київ­ського сільськогосподарського (1944– 45) й Київського автодорожнього (1946–59) інститутів. Наукові праці присвячено теорії дослідження та кон­струюванню сільськогосподарських машин. 1950 відзначений Державною премією УРСР.

До 1964 у квартирі № 8 – Гришко Ми­кола Миколайович (1901–64) –бота­нік, акад. АН УРСР (з 1939), директор Інституту ботаніки АН УРСР (1939– 44). У зазначений період – засновник і у 1944–58 – директор Центрального республіканського ботанічного саду АНУРСР (нині носить його ім'я). 1944– 48 – професор Київського універси­тету. Був головою Відділу сільсько­господарських наук АН УРСР (1945–48).  Автор наукових праць з питань селекції, інтродукції та акліматизації рослин.

До 1970 у квартирі № 41 – Зеров Дмитро Костянтинович (1895–1971) – ботанік, акад. АН УРСР (з 1948), за­служений діяч науки УРСР (з 1965). Директор Інституту ботаніки АНУРСР (1946–63), 1963–71 – завідувач відділу. Одночасно завідувач кафедри нижчих рослин Київського універси­тету (до 1957). Займався вивченням мохоподібних, питаннями палеобота­ніки, історії ботаніки. Відзначений Державною премією УРСР (1969). З 1970 жив на вул. Володимир­ській, 51/53.

До 1958 у квартирі № 7 – Корноухов Микола Васильович (1903–58) – вче­ний у галузі будівельної механіки, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1954). Працював в Інституті будівельної механіки АН УРСР (тепер – Інститут механіки ім. С. Тимошенка НАН Укра­їни), у 1940–44 – його директор. Од­ночасно завідував кафедрою у Київ­ському інженерно-будівельному інсти­туті. Був головою Відділу технічних наук АН УРСР (1952–54). Досліджу­вав міцність та стійкість будівельних конструкцій. Відзначений Державною премією СРСР (1950).

У квартирі № 40 до 1960-х рр. жив Сухомел Георгій Йосипович (1888– 1966) – вчений у галузі гідравліки та гідромеханіки, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1957). Працював в Інституті гідрології і гідротехніки (з 1963– Інститут гідромеханіки) АН УРСР, 1940–58 – директор, одночасно до 1947 викладав у Київському політех­нічному інституті. Розробив теорію руху рідини з вільною поверхнею у відкритих водотоках. Пізніше мешкав на вул. Володимиро-Либідській, 16.

До 1949 у квартирі № 6 – Штокало Йосип Захарович (1897–1987) – мате­матик, історик науки, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки УРСР (з 1968), голова Президії Львівської філії АН УРСР (1949–56). У зазначе­ний період – заступник директора Інституту математики АНУРСР (1946–48), одночасно – завідувач кафедри Київського університету. Основні до­слідження в галузі теорії диференційних рівнянь, операційного числення, історії математики. З 1956 жив у Києві на вул. Шовковичній, 10.

У будинку також проживали члени- кореспонденти АН УРСР:

у 1950-і рр.– Гуслистий Костянтин Григорович (1902–73) – історик, етно­граф;

у 1940–50-і рр. у квартирі № 2 – Ко- тельников Олександр Костянтинович (1877–1964) – учений в галузі елек­тротехніки;

у 1960-і рр.– Пеньков Олександр Ми­хайлович (1906–68) – механік; до 1958 у квартирі № 42 – Фіалков Яків Нафтулович (1895–1958) – хімік; та інші вчені.

Тепер частину приміщень займають посольства Федеративної Республіки Бразилії та Естонської Республіки, на першому поверсі – магазини.