Садиба забудована по фронту обох вулиць комплексом із трьох будинків. Будинок наріжний, шестиповерховий, цегляний, тинькований. В оформленні фасаду використано елементи готич­ного стилю. Збудовано у 1860-х рр., належав домовласнику П. Качинському. Спочатку триповерховий, з підвалом. Пізніше на замовлення стра­хового агента О. Таргоні зроблено триповерхові прибудови (арх. В. Куликовський): 1885 – з боку вул. Малопідвальної, 1897 – з боку вул. Воло­димирської. Корпуси на вул. Воло­димирській у 1950-х рр. надбудовано. У 1960–70-і рр. у зв'язку із спо­рудженням одного з будинків КДБ (вул. Малопідвальна, 29) частину ком­плексу знесено (квартири № 1–9).

1878–79 у мезоніні наріжного бу­динку проживав революціонер-народник Осинський Валеріан Андрійо­вич (1852–79) – організатор Південно­го виконавчого комітету народницької організації «Земля і воля». Перебу­ваючи у Києві з весни 1877, разом з іншими членами комітету проводив революційно-пропагандистську робо­ту серед студентської молоді, робіт­ників, солдатів. 1878 під керівництвом В.  Осинського здійснювалися терористичні акти проти представників царської влади. В. Осинський оселив­ся в будинку разом з членом народ­ницької організації С. Лешерн фон Герцфельд з документами на ім'я по­дружжя Байкових. У січні 1879 їх обох заарештовано. У травні 1879 за смерт­ним вироком Київського військово-окружного суду В. Осинського страче­но у Лук'янівській в'язниці, С. Лешерн фон Герцфельд позбавлено волі.

У жовтні 1903 у квартирі № 11 на один день зупинилися революціонерка А.Єлізарова-Ульянова та її мати М. Ульянова.

З 1920-х рр. в будинку проживали ві­домі вчені – співробітники ВУАН й АН УРСР. 1922–33 у квартирі № 14 – Квітка Климент Васильович (1880–1953) – музикознавець-фольклорист, чоловік Лесі Українки. 1920 обраний членом Етно­графічної комісії ВУАН, з того ж року – професор Київського музично-драматичного інституту. У цей період очолював створений з його ініціативи Кабінет музичної етно­графії ВУАН, ЩО містився у цьому будинку. За час керівництва кабі­нетом К. Квітка зумів створити фонд звукозаписів (300 фонограм) і систе­матизував понад 4000 нотних записів народних мелодій. Опублікував понад 40 наукових праць, багато з яких («Рит­мічні паралелі в піснях слов'янських народів», «Первісні звукоряди» та ін.) були принципово новими дослідженнями, де вперше накреслено ряд на­прямів у світовій фольклористиці.

 Квітка був рекомендований на дійсного члена ВУАН, але відмовив­ся на користь відомого фольклориста Ф. Колесси (м. Львів). З 1933–про­фесор Московської консерваторії, Пізніше у квартирі № 14 жив Попов Павло Миколайович (1890–1971) – літературознавець, мистецтвознавець, фольклорист, славіст, чл.-кор. АН УРСР (з 1939). З 1934 – професор Київського університету. 1944–52 – заві­дувач сектору фольклору Інституту мистецтвознавства, фольклору та етно­графії АН УРСР. Досліджував історію української літератури, книгодруку­вання, історію і теорію фольклору. З 1970 мешкав на вул. Володимирській, 51/53.

З осені 1922 до смерті 14 березня 1922 тут мешкав Стебницький Петро Януарійович (1862–1923) – письмен­ник, громадський і політичний діяч; голова Української національної ради у Петербурзі, член ЦК УПСФ (1917), за Гетьманату (1918) – сенатор Адмі­ністративного суду Державного се­нату, міністр освіти в кабінеті Ф. Лизогуба. У період проживання у цьому будинку очолював Комісію біографіч­ного словника при ВУАН. Помер від злоякісного недокрів'я, спричиненого хронічним голодуванням.

У 1920–30-і рр.– у квартирі № 10 – Шмальгаузен Іван Іванович (1884– 1963) – зоолог, теоретик в галузі ево­люційного вчення, акад. ВУАН (з 1922), акад. АН СРСР (з 1935), заслужений діяч науки УРСР (з 1935). У 1921– 41–професор Київського універси­тету, 1930–41 –директор Інституту зоології й біології ВУАН (з 1939 – Інститут зоології АН УРСР, з 1981 носить ім'я І. Шмальгаузена). 1936– 48 – директор Інституту еволюційної морфології АН СРСР (у Москві). Пра­цюючи в Києві, І. Шмальгаузен заклав основи нових наукових напрямів і кон­цепцій: біологічної кібернетики й син­тетичної теорії еволюції. Автор підручника «Основи порівняльної анато­мії» (1923, 1935, 1938, 1947).

У цьому будинку мешкали також у різний час:  архітектор Іваницький Кароль Людвігович (1870–1940); гене­тик, акад. АН УРСР (з 1934) Агол Ізраїль Йосипович (1891–1937); математик, чл.-кор. АНУРСР (з 1934) Орлов Михайло Хрисанфович (1900–36); істо­рик Бубнов Михайло Михайлович та ін. Квартири, в яких жили І. Агол (№ 4) і М. Орлов (№ 6) не зберег­лися внаслідок знесення частини бу­динку у 1960–70-х рр.

У цьому будинку діяло видавництво «Час» – одне з найбільших й най­активніших українських видавництв у Києві. Існувало у 1908–20. Заснов­ники – В. Королів (Старий), П. Петрушевський, М. Синицький. Видавало шкільні підручники, вибрані твори українських класиків, популярну бі­бліотеку, серії малих видань, кольо­рових поштівок А. Ждахи; 1917–20 – критико-бібліографічний місячник «Книгар» (редактори – В. Королів-Старий, пізніше – М. Зеров). Мало власну друкарню, книгарню на вул. Володимирській, 53. Деякий час видавництво містилося також на вул. Володимирській, 42.

У 1920–30-х рр. у будинку і двох флі­гелях містилися заклади ВУАН, зокре­ма, київська філія Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (ВУНАС), комісії історії України доби імперіалізму та Енциклопедичного словника, Етнографічно-фольклорна комісія, кафедра загального мисте­цтва і кабінет дитячої творчості, ка­федра усної народної словесності, кафедра експериментальної зоології, Біологічний інститут ім. Ф. Омельченка.