Збудовано архітектурною фірмою Шимана та Гілевича на замовлення П. Григоровича-Барського (автор проекту – арх. К. Шиман, інж.-будівничий О. Гілевич). Під час спорудження від збанкрутілого замовника будинок перейшов у власність багатого купця О. Сироткіна. На першому поверсі будівлі міс­тилося відоме у Києві кафе «Маркіз» (згодом ресторан «Чайка», пізніше – «Лейпціг») із затишною двосвітною залою. Під назвою «Маркіз» кав'ярня згадується в романі М. Булгакова «Біла гвардія». Чотириповерховий, у плані Г-подібний, трисекційнии, з комфортабельними п'яти-, шестикімнатними квартирами. Стилістика будинку еклектична, пере­важають риси ренесансної архітектури у поєднанні з елементами бароко. У вирішенні великих вікон наріжної частини виявився вплив стилю модерн.

Чільні фасади різної довжини мають симетрично-осьову композицію. їхні центральні осі й фланги акцентовано ускладненими завершеннями у вигляді фігурних аттиків і дахових вежок. Наріжжя увінчувала гранчаста вежа, що мала високу ренесансну баню з ліх­тариком і шпилем (втрачено), Розкріповки фасадів завершено мансардними вікнами складних абрисів, які завер­шувалися фронтонами з цибулястими маківками. Декор чільних фасадів відзначається пишністю, багатством архі­тектурних деталей високого рельєфу, круглої скульптури та орнаменту. Привертає увагу скульптурна компо­зиція з двох напівлежачих жіночих постатей під карнизом. На окремих балконах збереглися оригінальні литі й ковані грати. Інтер'єри квартир були розкішно оздоблені ліпленням, гру­бами з рельєфними кахлями. Завдяки багатому оздобленню будинок став відомою архітектурною пам'яткою міста.

У 1900 -1910-х рр. у будинку меш­кав Химиченко Олександр Васильо­вич (1856–1947) –музикант, флейтист. У ці роки соліст оркестру київської опери, викладач музичного училища, з 1913 – професор Київської консер­ваторії.

Тепер перебуває на реконструкції, внутрішнє оздоблення втрачене.

Марія  Кадомська, Олена Лисенко.

ght:150�ln-@���Mimes New Roman","serif";mso-ansi-language: UK'>У цей період очолював створений з його ініціативи Кабінет музичної етно­графії ВУАН, ЩО містився у цьому будинку. За час керівництва кабі­нетом К. Квітка зумів створити фонд звукозаписів (300 фонограм) і систе­матизував понад 4000 нотних записів народних мелодій. Опублікував понад 40 наукових праць, багато з яких («Рит­мічні паралелі в піснях слов'янських народів», «Первісні звукоряди» та ін.) були принципово новими дослідженнями, де вперше накреслено ряд на­прямів у світовій фольклористиці.

 Квітка був рекомендований на дійсного члена ВУАН, але відмовив­ся на користь відомого фольклориста Ф. Колесси (м. Львів). З 1933–про­фесор Московської консерваторії, Пізніше у квартирі № 14 жив Попов Павло Миколайович (1890–1971) – літературознавець, мистецтвознавець, фольклорист, славіст, чл.-кор. АН УРСР (з 1939). З 1934 – професор Київського університету. 1944–52 – заві­дувач сектору фольклору Інституту мистецтвознавства, фольклору та етно­графії АН УРСР. Досліджував історію української літератури, книгодруку­вання, історію і теорію фольклору. З 1970 мешкав на вул. Володимирській, 51/53.

З осені 1922 до смерті 14 березня 1922 тут мешкав Стебницький Петро Януарійович (1862–1923) – письмен­ник, громадський і політичний діяч; голова Української національної ради у Петербурзі, член ЦК УПСФ (1917), за Гетьманату (1918) – сенатор Адмі­ністративного суду Державного се­нату, міністр освіти в кабінеті Ф. Лизогуба. У період проживання у цьому будинку очолював Комісію біографіч­ного словника при ВУАН. Помер від злоякісного недокрів'я, спричиненого хронічним голодуванням.

У 1920–30-і рр.– у квартирі № 10 – Шмальгаузен Іван Іванович (1884– 1963) – зоолог, теоретик в галузі ево­люційного вчення, акад. ВУАН (з 1922), акад. АН СРСР (з 1935), заслужений діяч науки УРСР (з 1935). У 1921– 41–професор Київського універси­тету, 1930–41 –директор Інституту зоології й біології ВУАН (з 1939 – Інститут зоології АН УРСР, з 1981 носить ім'я І. Шмальгаузена). 1936– 48 – директор Інституту еволюційної морфології АН СРСР (у Москві). Пра­цюючи в Києві, І. Шмальгаузен заклав основи нових наукових напрямів і кон­цепцій: біологічної кібернетики й син­тетичної теорії еволюції. Автор підручника «Основи порівняльної анато­мії» (1923, 1935, 1938, 1947).

У цьому будинку мешкали також у різний час:  архітектор Іваницький Кароль Людвігович (1870–1940); гене­тик, акад. АН УРСР (з 1934) Агол Ізраїль Йосипович (1891–1937); математик, чл.-кор. АНУРСР (з 1934) Орлов Михайло Хрисанфович (1900–36); істо­рик Бубнов Михайло Михайлович та ін. Квартири, в яких жили І. Агол (№ 4) і М. Орлов (№ 6) не зберег­лися внаслідок знесення частини бу­динку у 1960–70-х рр.

У цьому будинку діяло видавництво «Час» – одне з найбільших й най­активніших українських видавництв у Києві. Існувало у 1908–20. Заснов­ники– В. Королів (Старий), П. Петрушевський, М. Синицький. Видавало шкільні підручники, вибрані твори українських класиків, популярну бі­бліотеку, серії малих видань, кольо­рових поштівок А. Ждахи; 1917–20 – критико-бібліографічний місячник «Книгар» (редактори – В. Королів- Старий, пізніше – М. Зеров). Мало власну друкарню, книгарню на вул. Володимирській, 53. Деякий час видавництво містилося також на вул. Володимирській, 42.

У 1920–30-х рр. у будинку і двох флі­гелях містилися заклади ВУАН, зокре­ма, київська філія Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (ВУНАС), комісії історії України доби імперіалізму та Енциклопедичного словника, Етнографічно-фольклорна комісія, кафедра загального мисте­цтва і кабінет дитячої творчості, ка­федра усної народної словесності, кафедра експериментальної зоології, Біологічний інститут ім. Ф. Омельченка.