Зведено як при­бутковий у садибі купця Ф, Міхельсона за проектом акад. архітектури В. Сичугова, перероблено арх. О. Шіле, який зводив споруду. Будинок ви­рішено у стилі неоренесанс з елемен­тами бароко. Забудована по пери­метру ділянка первісно мала велике внутрішнє подвір'я.

Триповерховий, цегляний, з цокольним поверхом. Кожний поверх був роз­рахований на чотири великі групи приміщень: дві – в головному корпусі, дві – в тильному флігелі з коридорним двобічним плануванням. Через те, що рівень ділянки мав значний пере­пад висот, під поперечним дворо­вим корпусом збудовано додатковий поверх, що з'єднувався з подвір'ям пологими пандусами вздовж бічних флігелів. Південний фасад попереч­ного флігеля виходив на широку те­расу, що сполучалася сходами з роз­ташованим нижче садом.

Головний фасад має тридільну ком­позицію з розвинутим центром. Ниж­ній поверх рустований, має два вхід­них прорізи (з них бічний – пізніший) і проїзд на подвір'я. Другий і. третій поверхи вирішені ритмом пілястрів ко­рінфського ордера, центр оформлено трьома арками, що спираються на спарені колони. Увінчує споруду аттик з трикутними фронтонами. Мистецьку цінність мають дубова різьблена сто­лярка головного входу, елементи зов­нішнього декору, виконані з цегли і відлиті у гіпсі ліпні деталі, двомаршові сходи з металевими поруччями.

Відразу після закінчення будівництва з 1891 тут містилася Рисувальна школа М. Мурашка (Київська рисувальна школа) – приватний художній на­вчальний заклад, який відіграв важливу роль у розвитку мистецтва і художньої освіти в Україні. Малярська школа була заснована 1875 живописцем і пе­дагогом, випускником петербурзької Академії мистецтв Мурашком Мико­лою Івановичем (1844–1909). Він на­магався створити загальнодоступний навчальний заклад, в якому змогли б розвивати свої художні здібності усі бажаючі, незалежно від віку, статі, освіти, стану тощо. Значну частину вихованців складали бідні учні, які навчалися безкоштовно. Протягом усього часу існування школи їй на­давав значну матеріальну підтримку представник відомої династії цукрозаводчиків, меценат і колекціо­нер І. Терещенко. Розташовувалася у 17 кімнатах на третьому поверсі бу­динку (спочатку містилася у будинку С. Тарновської на вул. Трьохсвяти­тельській, 1882–90 – на вул. Володимирській, 46; останній не зберігся). Передова система викладання і широке коло навчальних дисциплін дали змогу М. Мурашку залучити до школи про­відних педагогів й виховати чимало талановитих художників. Серед ви­кладачів закладу були відомі живо­писці Г. Дядченко, М. Мурашко, М. Пимоненко, X. Платонов, О. Троїцька-Гусєва. У ці роки тут здобули освіту скульптор Ф. Балавенський; графіки і живописці М. Жук і Ф. Красицький; всесвітньо відомий митець-реформатор, один з основоположників супре­матизму К. Малевич; небіж заснов­ника школи, живописець, один з орга­нізаторів Товариства київських худож­ників (1916) О. Мурашко; майбутній народний художник УРСР (з 1946), ви­кладач Київського художнього інсти­туту Г. Світлицький; живописець, мистецтвознавець, співробітник жур­налу «Мир искусства» С. Яремич. Рисувальна школа мала цінну мате­ріальну базу. Особливий інтерес ви­кликала колекція авторських творів, подарованих школі художниками М. Ге, І. Крамським, В. Полєновим, І. Рєпіним, В. Суриковим, І. Шишкіним та ін. У травні 1901 Рисувальна школа М. Мурашка припинила своє існування. Того ж року відкрито Київ­ське художнє училище (вул. Воровського, 2), значну частину викладачів якого становили педагоги Рисувальної школи.

Протягом 1890–1909 рр. на першому поверсі діяла приватна жіноча гімназія А.Бейтель. Тут викладали у 1890-х рр. історик Є. Тарле, геолог П, Тутков­ський.

У 1910-х рр. тут містилася приватна жіноча гімназія В. Перетяткович, в якій викладали мистецтвознавець С. Гі­ляров, літературознавці М. Гудзій, С. Маслов, історик П. Смирнов. У груд­ні 1915 гімназію відвідав польський пи­сьменник і педагог Я. Корчак. Влітку 1917 він деякий час працював педагогом-спостерігачем у дитячому садку при гімназії В. Перетяткович.

З листопада 1918 у будинку містився Київський археологічний інститут – вищий навчальний і дослідний заклад, заснований Тимчасовим урядом у серпні 1917 з ініціативи вчених міста. Мав три (до 1918 – два) відділення: археологічне, археографічне, історії мистецтв з трирічною програмою на­вчання.

В інституті викладали відомі історики, археологи, літературо- і мистецтво­знавці: В. Базилевич, М. Василенко, С.Гіляров, А. Дахнович, Ф. Ернст, А. Зуммер, К. Квітка, А. Кримський, А. Лобода, В. Ляскоронський, С. Мас­лов, О. Новицький, Г. Павлуцький, В. Пархоменко, Н. Полонська, П. Смир­нов, Ф. Шміт (з поч. 1922 – ректор), Д. Щербаківський та ін. Слухачами інституту були співробітники ВУАН (молодша Генерація), київських му­зеїв, навчальних закладів. Серед них – Н. Венгрженовська, В. Волошин, М. Вязмітіна, І. Губаржевська, Н. Заглада, Н. Коцюбинська, П. Кульженко- Гудалова, М. Новицька, Є. Спаська, С.Шамрай.

У липні 1920 за рішенням Наркомосу УСРР закритий як само­стійний навчальний заклад, переданий у відання ВУАН. Внаслідок низки ре­організацій 1922 перетворений на ар­хеологічні курси при кафедрі мисте­цтвознавства (працювали за вузівською програмою). У серпні 1924 за звину­ваченням у дотриманні дорадянської системи навчання діяльність інституту була заборонена.

У повоєнні роки тут перебували ліку­вальні заклади, внаслідок чого споруда зазнала внутрішньої переробки; дво­рові фасади облицьовано керамічною плиткою (1967). На поч. 1990-х рр. тиль­ний флігель було знесено.

Тепер головний будинок – на рекон­струкції, інтер'єри знищено.